Говард Філіпс Лавкрафт - Крізь браму срібного ключа

Вхід до храму другої піраміди, майже похований під піщаними заметами, зяє своєю бездонною глибочінню на південний схід від Сфінкса. Традиція наполегливо називає ці руїни Храмом Сфінкса, що, може, й справедливо, якщо, певна річ, обличчя Сфінкса насправді демонструє справжнє зображення Хефрена, будівничого другої піраміди. Найжахливіші чутки поширюють про те, як виглядав Сфінкс до Хефрена, але якими б не були початкові риси його обличчя, правитель замінив їх своїми власними, щоб люди могли дивитися на колоса не сіпаючись.

Саме у величезному вхідному храмі неподалік від Сфінкса і знайшли діоритову скульптуру Хефрена в натуральну величину. Тепер її зберігають в Єгипетському музеї. А я стояв перед нею, охоплений побожним тремтінням. Не знаю, чи розкопали цю споруду до цього дня, але тоді, 1910-го, його велика частина ще залишалася під землею, і вхід туди на ніч надійно замикали. Розкопками займалися німці, тож цілком можливо, що довести справу до кінця їм завадила війна або щось іще. З огляду на те, що довелося пережити мені самому, а також деякі побрехеньки, поширені серед бедуїнів, майже невідомі й уже у будь-якому разі не прийняті на віру в Каїрі, я багато віддав би за те, щоб дізнатися, чим скінчилася історія з одним колодязем у поперечній галереї, де свого часу виявили скульптури фараона в достатньо дивному сусідстві зі скульптурами бабуїнів.

Дорога, якою ми просувалися на верблюдах того ранку, описувала круту дугу, оминаючи дерев’яну будівлю поліційного відділку, пошту, аптеку й крамниці по ліву руку від нього, а потім завертала на південь і далі на схід, роблячи таким чином повний вигин й одночасно підіймаючись на плато, тож ми навіть не помітили, як опинилися віч-на-віч із пустелею, з підвітряного боку від Великої піраміди. Неначе якийсь циклоп збудував грандіозну споруду, східну грань якої ми зараз оминали, витріщаючись на долину з малими пірамідами, що простирається далеко внизу. Ще далі, на схід від цих пірамід, поблискував вічний Ніл, а на захід від них мерехтіла вічна пустеля. Зовсім поруч із нами загрозливо височіли три головні піраміди. У найбільшій із них було цілком відсутнє зовнішнє облицювання, й оголилися величезні брили, що становлять її основу. У двох інших тут і там виднілися добре підігнані шматки облицювання, завдяки якому вони свого часу виглядали дуже гладкими й акуратними.

Ми спустилися до Сфінкса і застигли перед ним, неспроможні зронити ні слова, неначе зачаровані його важким незрячим поглядом. На його могутніх кам’яних грудях ледь вирізнявся символ Ра-Горахті, за зображення якого помилково приймали Сфінкса в епоху пізніх династій, і хоча табличка між величезними лапами чудовиська була вкрита піском, ми згадали слова, написані на ній Тутмосом IV, і про марево, що відвідало його, коли юнак був спадкоємцем престолу. З цього моменту посмішка Сфінкса стала вселяти в нас неусвідомлений жах, і в нашій пам’яті спливали леґенди про підземні переходи під велетнем, що тягнуться глибоко-глибоко донизу, в такі безодні, про які навіть страшно подумати, безодні, пов’язані з таємницями давнішими, ніж той Єгипет, що його розкопують сучасні археологи, і мають зловісний стосунок до існування в стародавньому пантеоні Нілу потворних богів із головами тварин. Саме цієї миті я вперше задав собі дурне запитання, все жаске значення якого прояснилося лише багато годин потому.

Тим часом до нас стали долучатися й інші туристи, і ми пройшли до похованого під горами піску Храму Сфінкса. Він розташований за п’ятдесят ярдів на південний схід від велетня, і я вже згадував його як парадний вхід до коридора, що провадить до поховального храму Другої піраміди, розташованого на плато. Значна частина храму все ще залишалася нерозкопаною, і хоча нас провели сучасним коридором до алебастрової галереї, а звідти – до вестибюля з колонами, я став підозрювати, що Абдул і місцевий служитель-німець показали нам далеко не все, що заслуговувало на увагу. Потім ми здійснили традиційну прогулянку плато з пірамідами, в ході якої оглянули Другу піраміду з характерними руїнами поховального храму на схід від неї. Третю піраміду з її мініатюрними південними супутницями і зруйнованим східним храмом; кам’яні надгробки і могили представників четвертої і п’ятої династій; і, нарешті, знаменита гробниця Кемпбелла, що зяяла чорним проваллям у п’ятдесят три фути завглибшки, із саркофагом, що затаївся на дні. Один із наших погоничів очистив його від піску, спустившись у запаморочливу безодню на линві.