Коді Ґудфеллоу - Лети або тремти

А потім літак вирівнявся. Другий пілот кричав із кабіни: «Стіве! Стіве! Там позаду все гаразд?»

Я сказав, що все гаразд. Подивився на сміття в проході, серед якого були бутерброди, салат і шматок чизкейка з полуничною глазур’ю. Подивився на жовту кисневу маску, що звисала. Я запитав – навдивовижу спокійним голосом, – що сталось. Тоді мій екіпаж із двох людей точно не знав, але вони підозрювали (і пізніше це підтвердилося), що ми ледве розминулися з «боїнгом-747» компанії «Дельта», потрапили в хмару його вихлопів і нас відкинуло вітром, наче паперовий літачок.

За двадцять п’ять років, що минули відтоді, я почав ставитись до повітряних мандрів значно життєрадісніше, адже мав безпосередній досвід того, які сильні негаразди можуть витримати сучасні аероплани і як спокійно та ефективно поводяться добрі пілоти (а таких більшість), коли шанси геть невисокі. Один із них сказав мені: «Ти стільки тренуєшся знову і знову, що, коли шість нудних годин перетворюються на дванадцять секунд максимальної небезпеки, точно знаєш, що саме робити».

В історіях, надрукованих нижче, ви зустрінетеся з усім – від ґремліна, який влаштувався на крилі «боїнга-727», до невидимих чудовиськ, котрі живуть високо над хмарами. Ви дізнаєтесь про подорожі в часі й літаки-привиди. А головне – переживете ті дванадцять секунд максимальної небезпеки, коли найгірші речі, які можуть трапитися високо в повітрі, насправді трапляються. Переживете клаустрофобію, боягузтво, жах і миті хоробрості. Якщо плануєте подорож компаніями «Дельта», «Американ», «Саутвест» чи іншими, раджу прихопити книжку Джона Ґрішема або Нори Робертс замість цієї. Навіть якщо ви в безпеці на землі, вам, можливо, захочеться надійно і міцно пристебнутися.

Адже прогулянка буде бурхливою.

Е. Майкл Льюїс, котрий пілотуватиме наш перший політ, навчався письменництва в Університеті П’юджет-Саунд і живе на тихоокеанському Північному Заході. Дозвольте його майстрові вантажно-розвантажувальних робіт швиденько посадити вас у літак «Локгід C-141A Старліфтер» (на кшталт того, що демонструють у Макхордському музеї авіації і який буцімто населений привидами), що вже готовий вилетіти з Панами, щоб доставити допомогу в США. «Старліфтер» – це робоча конячка, здатна перевозити понад тридцять тонн вантажу на короткі відстані. Також він може вмістити сотню парашутистів, сто п’ятдесятьох бійців, вантажівки й джипи, навіть МБРи [2] Міжконтинентальні балістичні ракети. «Мінітмен». Або й менші вантажі. Приміром, труни. Від деяких історій у вас кров холоне в жилах, а від цієї сантиметр за сантиметром піде мороз поза шкірою, і вона надовго застрягне у вашій голові.

Ласкаво просимо на борт.

Мені наснився вантаж. Тисячі контейнерів у багажному відділенні літака, усі з необробленої сосни, тріски якої простромлюють навіть робочі рукавиці. Вони були позначені нерозбірливими цифрами й химерними абревіатурами, що несамовито мерехтіли тьмяним червоним світлом. Це мали б бути автомобільні шини для джипів, однак деякі були завбільшки з будинок, а інші маленькі, як свічки запалювання; і всі були прив’язані до палет чимось на кшталт гамівних сорочок. Я спробував перевірити всі, але їх було забагато. Посунув контейнер, із нього пролунав якийсь шурхіт, а потім вантаж упав на мене. Я не міг дотягнутися до інтеркома, щоб повідомити пілота. Вантаж притиснув мене тисячею маленьких гострих пальчиків, коли літак перевернувся; вибивав із мене дух, коли ми пірнули вниз, навіть коли впали, а інтерком зайшовся схожим на плач дзвоном. Але був ще якийсь звук, що лунав ізсередини контейнера в мене під вухом. Усередині щось борсалось, мокре й гидке, чого я не хотів бачити, але це щось прагнуло вибратися на волю.

Його змінив інший звук, наче хтось віддирав планшет від металевої рами мого ліжка в помешканні для екіпажу. Я розплющив очі. Якийсь пілот – зважаючи на його спітнілий комірець, новачок – стояв наді мною, тримаючи між нами планшет і намагаючись збагнути, чи я, бува, не з тих, хто готовий відірвати йому голову за те, що він робить свою роботу.

– Техніку-сержанте Девіс, – звернувся до мене він, – вас негайно чекають на стоянці.

Я сів і потягнувся. Він подав мені планшет з причепленою вантажною декларацією: розібраний HU-53 з екіпажем, механіками, медперсоналом прямує до… щось новеньке.