Рэй Брэдбери - День повернення додому

— Послухайте, мем, — сказав один із чоловіків. — Ось тут тіло буде покоїтися під час завтрашньої церемонії.

— Я звідси не вступлюся, поки не отримаю те, що хочу.

Вона сиділа із суворим обличчям, її бліді пальці торгали мереживний комірець, а одна нога у високому черевику на гудзиках роздратовано постукувала по підлозі. Кожен, хто підступав занадто близько, отримував удар парасолею. А коли хтось із них кидався вхопити її, то вона просто… вислизала.

Шваркіт у конторі почув містер Каррінґтон, директор моргу, і придибав по проходу з’ясувати, що трапилося.

— Годі, годі, — прошепотів він до службовців, приклавши пальця до губ. — Ставтеся з шанобою, ставтеся з шанобою. У чому річ? О мадам, я можу вам чимось допомогти?

Вона зміряла його поглядом:

— Ви можете.

— Якщо ваша ласка, то чим саме?

— Підіть ген у ту кімнату, — скомандувала тітка Тілді.

— Та-а-а-а-к.

— І скажіть цьому завзятому юному досліднику, щоб дав спокій моєму тілу. Я — незайманиця. Мої родимі плями, родимки, шрами та інші принади, із вигином щиколотки включно — моя особиста справа. І я не бажаю, щоби він туди пхав свого носа, вимацував і надрізував, чи якось інакше шкодив.

Містер Каррінґтон ніяк не міг дотямити, що за тіло вона має на увазі. Він лише у цілковитій безпорадності дивився на неї.

— Він розіклав мене на столі, як голуба, якого слід спатрати і нафарширувати, — поскаржилася вона йому.

Містер Каррінґтон поспішив усе перевірити. Після п’ятнадцятихвилинної сторожкої тиші у вестибюлі, а за зачиненими дверми прозекторської — гострих суперечок і звіряння записів Каррінґтон повернувся помітно зблідлий.

Він упустив окуляри, підняв їх.

— Ви нам ускладнюєте роботу.

— Я? — обурилася тітка Тілді. — О зоре Святого Віта! [11] Святий Віт (лат. Sanctus Vitus ) — християнський святий, римський мученик періоду раннього християнства, вбитий у 303 р. Послухайте, містере Живолуп чи як вас там, і скажіть…

— Але він саме викачує кров із…

— Що?

— Так, так, запевняю вас, саме так. Отож, просто ідіть собі, негайно. Уже нічим не зарадиш. — Він нервово засміявся. — Наш прозектор робить частковий розтин, щоби з’ясувати причину смерті.

Тітонька зірвалася немов ошпарена.

— Він не має на це права! Тільки коронерам це дозволено!

— Ну, ми іноді дозволяємо незначні…

— Негайно ідіть туди і накажіть вашому Джеку-Різнику, [12] Джек-Різник, або Джек-Патрач (англ. Jack the Ripper ) — ім’я-псевдонім, дане невідомому серійному вбивці в лондонському районі Вайтчапел у 2-й пол. 1888 р. щоби той повернув до краплини мою прекрасну новоанглійську блакитну кров у моє не менш шляхетне тіло, а якщо він уже посмів щось витягнути з нього, нехай відразу ж поверне на місце, і щоби воно працювало як слід, а насамкінець нехай поверне моє тіло цілим і неушкодженим. Ви мене зрозуміли?

— Я вже нічим не можу зарадити. Нічим.

— Тоді послухайте мене. Я сидітиму тут упродовж наступних двохсот років. Ви втямили? І щойно хтось із ваших клієнтів підійде достатньо близько, я плюну ектоплазмою просто у його ніздрі!

Уявивши цю картину своїм потьмареним мозком, Каррінґтон застогнав.

— Весь наш бізнес пішов би нанівець. Ви не посмієте цього зробити.

— Ще й як посмію !

Каррінґтон помчав по темному проходу. Навіть здалеку було чути, як він знову і знову комусь надзвонює. Через півгодини перед моргом заревіли автомобілі. Три віце-директори у супроводі істеричного директора пройшли у морг.

— В чому проблема?

Тітка про все їм розповіла, використовуючи вряди-годи добірну лайку.

Вони почали радитися, попросивши прозектора призупинити роботу, принаймні, до того часу, поки не буде досягнуто домовленості… Прозектор вийшов у вестибюль і лише мило посміхався, покурюючи велику чорну сигару.

Тітка втупилася на сигару.

— А куди ти струшуєш попіл ? — перелякано запитала вона.

Прозектор лише незворушно посміхався і попахкував собі далі.

Нарада закінчилася.

— Мадам, будьмо відвертими, ви не зібралися пустити наше бюро з торбами, чи не так?

Тітонька зміряла стерв’ятників з голови до ніг.

— О, загалом я би не відмовилася.

Каррінґтон витер спотілі щоки.

— Ви можете забрати своє тіло.

— Ага! — вигукнула тітка. А тоді завбачливо перепитала: — Неушкодженим?

— Неушкодженим.

— Без формальдегіду?

— Без формальдегіду.

— З кров’ю?

— Та з кров’ю, Господи мій, з кров’ю, тільки забирайте вже його швидше і йдіть собі!