Рэй Брэдбери - День повернення додому

Так і сидячи у воді, він розридався. Він доконче потребував допомоги Сесі, але хіба можна сподіватися цієї допомоги тепер, коли поводишся як дурень, проклинаєш і ненавидиш Сесі, погрожуєш їй і Родині?

Він підвівся, пообтріпувався. Виліз із струмка і рушив угору. Пішов геть від потічка у сторону пагорба. Зоставалося лише одне: вмовити кожного члена Родини окремо. Благати заступитися за нього. Нехай вони попросять Сесі чимшвидше повернутися додому.

У приймальню похоронного бюро, що знаходилося на Корт-стріт, відчинилися двері. Власник, куций вусань із добре поголеною маківкою і тонкими та чутливими руками, підвів голову. Він змінився на обличчі.

— О, це ви, дядьку Джоне, — мовив він.

— Племіннику Баєн, — сказав Джон, ще досі мокрий через інцидент із струмком, — мені потрібна твоя допомога… Ти бачився із Сесі?

— Чи я бачився із нею? — Баєн нагнувся над мармуровим столом, на якому лежало тіло, яке він готував до погребу, і засміявся.

— Господи, ти щось про таке мене запитуєш! — Баєн аж приснув. — Ану, приглянься до мене уважно. Ти мене знаєш?

Джон увесь наїжився:

— Ти — Баєн Еліот, звісно. Брат Сесі.

— Неправильна відповідь. — Власник похоронного бюро заперечливо похитав головою. — Я — кузен Ральф, м’ясник. Так-так, м'ясник. — Він постукав по своїй голові. — Ось тут, так, я Ральф. Ще кілька хвилин тому я працював собі спокійно у своєму морозильнику, у м’ясній крамниці, коли нараз відчув у собі присутність Сесі. Вона позичила мій розум, немов якесь горнятко цукру. А тоді перенесла мене сюди і запхала у тіло Баєна. Бідний Баєн! Який жорстокий жарт!

— Ти… ти не Баєн?!

— Ні, ні, любий дядьку Джоне. Мабуть, Сесі перенесла Баєна у моє тіло. Ти таке бачив колись? М’ясник помінявся місцями із м’ясником. Обвалювальника туш замінили подібним майстром! — Він аж затрясся від сміху. — Ох ця Сесі, ну й бешкетниця! — Він витер з лиця щасливі сльози. — Ось уже хвилин із п’ять я стовбичу тут, мізкуючи, що слід робити. Ти в цьому щось тямиш? Готувати покійників до погребу — робота не з найважчих. Не важча, ніж приготування м’яса для печені у горщику. Ну й розсердиться Баєн! Його незаплямована честь професіонала… Гадаю, Сесі скоро знову поміняє нас місцями. Баєн ніколи не був з тих, хто дозволяв отак насміхатися з нього!

Джон був спантеличений:

— Навіть ти не можеш дати раду Сесі?

— Побійся Бога, звісно, що ні. Вона робить те, що їй заманеться. Ми тут безпорадні.

Джон поплентався до дверей.

— Мушу її якось знайти, — пробурмотів він. — Якщо вона таке виробляє з тобою, то, гадаю, вона могла би мені дуже допомогти, якби захотіла…

Дзвони забамкали ще гучніше. Краєм ока він упіймав якийсь рух. Різко повернувся — і заціпенів.

Із розпростертого на столі тіла стирчав кедровий кілок.

— Бувай! — сказав власник бюро вже зачиненим дверям. І почув тільки, як даленіє звук гарячкової біготні дядька Джона.

Чоловік, котрий приплентався у поліцейський відділок о п’ятій вечора, ледве тримався на ногах. Він щось белькотав пошепки, його нудило, наче він отруївся. Він більше не був схожий на дядька Джона. Дзвони бамкали безнастанно, безнастанно, а йому в потилицю дихала шерега людей із кілками у грудях, проте варт було озирнутися, як вони зникали.

Шериф звів на прибульця очі, полишив журнал, що саме читав, пригладив затиллям схожої на клішню руки каштанові вуса, прибрав ноги із розхитаного стола й уперся поглядом у дядька Джона.

— Я хочу заявити на одну тутешню сім’ю, — із напівзаплющеними очима прошепотів дядько Джон. — На паскудну Родину… вони лише прикидаються людьми.

Шериф прокашлявся.

— Яке прізвище цієї родини?

— Що? — Дядько Джон вмовк.

— Яке прізвище цієї родини? — повторив шериф.

— Ваш голос… — мовив дядько Джон.

— А що мій голос? — запитав шериф.

— Він видався мені знайомим, — відповів дядько. — Ваш голос подібний до…

— Чийого?

— До голосу мами Сесі! Ось до чийого!

— Та невже? — перепитав шериф.

— Так ось хто у вашому тілі! Сесі і вас підмінила, так само як підмінила Ральфа й Баєна! Тепер я не можу заявити вам на Родину! Це і так нічого не змінить!

— Гадаю, що не змінить, — безжально підтвердив шериф.

— Родина обвела мене довкола пальця! — безпомічно зазойкав дядько Джон.

— Щось схоже на те, — сказав шериф, обслинюючи олівець, щоби взятися до розгадування свіжого кросворда, — ну, бувай здоровий, Джоне Еліот.

— Що?

— Бувай здоровий, кажу.