Стивен Кинг - Необхідні речі

Уві сні вона заходила всередину «Необхідних речей», але за касою стояв не Ліленд Ґонт. Натомість там була тітка Евві Чалмерз. На ній були найкраща блакитна сукня і блакитна шаль із червоною облямівкою. Між великими і не по-людськи рівними штучними зубами була затиснута цигарка «Герберт Тарейтон».

«Тітко Евві! – у сні крикнула Поллі. Велике задоволення і ще більше полегшення – полегшення, знайоме нам лише зі щасливих снів і в моменти прокидання від кошмарів – наповнили її, наче світло. – Тітко Евві, ви жива!»

Але тітка Евві ніяк не показала, що знає її. «Купуйте все, що вам завгодно, міс, – промовила тітка Евві. – Між іншим, вас Поллі звати чи Патриція? Я якось не припімнаю».

«Тітко Евві, ви ж знаєте, як мене звати, – я Тріша. Ви мене завжди Трішею називали».

Тітка Евві не звернула уваги. «Як би вас не звали, у нас сьогодні особливий день. Продається все».

«Тітко Евві, що ви тут робите?»

«Я тут ЖИВУ , – відповіла тітка Евві. – Узагалі, всі в цьому місці тут живуть, міс Два Імені. Як на те пішло, усі у СВІТІ тут живуть, бо всі люблять добру оборудку. Усі люблять отримати щось за ніщо… навіть якщо воно коштує все».

Гарне відчуття раптово щезло. Йому на зміну прийшов благоговійний страх. Поллі зазирнула в скляні шафки і побачила пляшечки темної рідини, позначені «ЕЛЕКТРИЧНИЙ ТОНІК ДОКТОРА ҐОНТА». Там були неякісні механічні забавки, що викашлювали коліщатка й випльовували пружини вже після другого накручування. Там були вульгарні секс-іграшки. Маленькі флакони чогось схожого на кокаїн: ці були позначені наліпкою «КІКАПУКСЬКИЙ ПОРОШОК ДЛЯ ПОТЕНЦІЇ ДОКТОРА ҐОНТА». Усе кишіло дешевими витребеньками: пластикова собача блювота, порошок для чухання, цигарки-петарди, шокери для рукостискання. Була також парочка рентгенівських окулярів, за допомогою яких начебто можна дивитися крізь зачинені двері й жінкам під одяг, але насправді від них просто залишалися темні кола біля очей, як у єнота. Були там пластикові квіти, мічені карти й дешеві парфуми, позначені «ПРИВОРОТНЕ ЗІЛЛЯ № 2 ДОКТОРА ҐОНТА, ПЕРЕТВОРЮЄ ГИДЬ НА ХІТЬ». Шафки можна було б назвати каталогом вічності, несмаку і непотребу.

«Усе, що захочете, міс Два Імені», – промовила тітка Евві.

«Чому ви так мене називаєте, тітко Евві? Скажіть, я вас прошу, ви мене не впізнаєте?»

«Усе працюватиме, гарантовано. Єдине, що не гарантовано, це те, чи працюватимете після розпродажу ви. Тож уперед і з піснею, купуйте, купуйте, купуйте».

Тепер вона дивилася прямісінько на Поллі, а саму Поллі, ніби ножем, кололо страхом. Вона бачила в очах тітки Евві співчуття, але то було жахливе, безжальне співчуття.

«Як тебе звуть, дитино? Здається, я колись знала».

Уві сні (і в ліжку) Поллі розплакалася.

«Хтось іще забув твоє ім’я? – запитала тітка Евві. – Просто цікавлюся. Бо здається, що забули».

«Тітко Евві, ви мене лякаєте!»

«Ти сама себе лякаєш, дитино , – відповіла тітка Евві, уперше дивлячись прямісінько на Поллі. – Просто не забувай, що коли ти щось тут купуєш, міс Два Імені, то також і щось продаєш».

«Але мені це потрібне! – скрикнула Поллі. Вона заплакала ще дужче. – Мої руки!..»

«Так, воно має такий ефект, міс Поллі Фриско [165] Сленговий варіант назви Сан-Франциско. », – сказала тітка Евві й дістала одну з пляшечок «ЕЛЕКТРИЧНОГО ТОНІКА ДОКТОРА ҐОНТА».

Вона поставила її на стійку, маленьку, приземкувату пляшечку з чимсь схожим на негусте багно.

«Воно не забере твій біль, звісно, – тут нічим не зарадиш, – але може влаштувати передачу».

«Ви про що? Чому ви мене лякаєте?»

«Воно змінює місцеперебування твого артриту, міс Два Імені: замість рук хвороба уражає серце».

«Ні!»

«Так».

«Ні! Ні! НІ!»

«Так. Ще й як. І також душу. Але гордість твоя залишиться. Це все, що в тебе залишиться, хоч щось. А хіба не має жінка права на власну гордість? Коли більше нічого не залишиться – серця, душі, навіть коханого, – вона буде з тобою, маленька міс Поллі Фриско, правда? У тебе залишиться та єдина монета, що не даватиме гаманцеві опустіти. Нехай вона буде твоєю темною гіркою розрадою до кінця життя. Нехай вона служить тобі. Вона мусить служити тобі, бо якщо ти й далі йтимеш тим же шляхом, то, звісно, нікого більше не залишиться».

«Припиніть, будь ласка, ви можете…»

– Припинити, – пробурмотіла вона крізь сон. – Прошу вас, припиніть. Будь ласка.