Майкл Смит - Непрохані

Здесь есть возможность читать онлайн «Майкл Смит - Непрохані» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2016, ISBN: 2016, Издательство: КМ-БУКС, Жанр: Ужасы и Мистика, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Непрохані: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Непрохані»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Для колишнього поліцейського Джека Вейлена все починається з візиту давнього шкільного приятеля-юриста, який просить Джекової допомоги. Приятель мав справу з відомим науковцем, та нещодавно родину науковця жорстоко вбили, а сам він зник без сліду. Однак у Джека є проблеми нагальніші: в нього самого щезла дружина, поїхавши у звичайнісіньке відрядження. Але в цьому клубку випадкових невипадковостей є ще одна зникла особа: дев’ятирічна дівчинка, яку начебто викрали. Кояться дуже дивні речі, і зрештою Джек змушений буде взятися за справу, та чи сподобаються йому таємниці, які він почне відкопувати?

Непрохані — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Непрохані», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Ти почув, як їм дзвониш?

— Саме так. Я кинув слухавку і набрав номер знову — хотів перевірити свій здогад. Відступив від дверей на кілька кроків — так, дійсно десь у будинку дзвонив телефон. Він дзвонив і дзвонив… а потім я пішов геть і полетів додому.

Він підняв руки, показуючи, що закінчив свою оповідь — і тепер чекає чогось від мене. Я не дуже розумів, чого саме.

— Ти відтоді з ними контактував?

— І неодноразово. У Чикаго ми вели справи як завжди. Треба було закінчити зі спадком Кренфілда, зовсім трохи лишалося.

— Ти говорив про свою поїздку Бернелу чи Літтону?

— Ні,— похитав він головою. — Я просто не зміг сформулювати питання. Агов, чуваче, а як так вийшло, що твоя контора — то занедбана будівля? Я намагався розказати одному зі старших партнерів, але той мало не пальці у вуха собі встромив, щоб нічого не знати. Ніхто не хотів слухати про нові чудеса навколо Кренфілдової справи.

Як я їх розумів!

— Люди знімають дешеве приміщення. Звичайна справа.

— Джеку… от уяви, що ти зібрався вмирати і хочеш владнати свої справи перед тим. Ти станеш довіряти їх юристові, який працює в собачій будці? Маючи кількасот зароблених мільйонів і все життя співпрацюючи з суперпрестижною юридичною фірмою у Чикаго?

— Не думаю. А ти впевнений, що твій інтерес у цій справі ніяк не пов’язаний з бажанням урятувати свої статки за рахунок стариганевого спадку?

— Та пішов ти, Джеку.

— Ґері, просто скажи, що саме ти від мене хочеш почути.

Фішер показав на щось з іншого боку перехрестя, трохи далі на північ.

Простеживши за його жестом, я побачив низку пошарпаних будівель. Подертий плакат повідомляв, що ми в районі Беллтаун. Біля кав’ярні на розі сиділо двійко дуже зморених персонажів, схожих на вуличних злочинців. Далі виднілася крамниця, що наче намагалася зійти за книгарню, та насправді в ній точно торгували порнографією, ба й наркотою.

Ще далі виднілася брудно-брунаста будівля з затуленими картонними щитами вікнами. Над вітриною на нижньому поверсі виднілася облущена вивіска, де білим по чорному було написано «Людина-біб». Ліворуч від довгого прямокутника вітрини були непримітні двері металевого кольору. Я витяг Фішерів конверт і дістав перше фото, хоча й не потребував звірятися з ним, щоб упізнати двері, на тлі яких стояла Емі.

На якусь мить мені здалося, що вона й нині там — стоїть, ледь обернувши голову в мій бік, ніби поглядає на мене, і видається геть незнайомою.

Розділ 20

Я рушив на той бік вулиці, заледве звернувши увагу на вантажівку, що просвистіла повз. Діставшись тротуару, я розвернувся на південь і звірив побачене з другим фото. Так, це був той самий краєвид.

— Так, — кивнув Фішер, підходячи до мене. — Я стояв якраз на сусідньому розі.

Я підійшов до вітрини і спробував зазирнути всередину, але картонки було приладнано на совість. Далі спробував штовхнути двері — не піддалися. Двері були великі, важкі, оздоблені заклепками з усіх боків і щільно прилягали до лутки. Численні прошарки фарби додавали їм неприступності. Придивившись до клямки, я побачив, що коло замкової щілини є скабки блискучого металу. Ці двері нещодавно відчиняли.

Відступивши на кілька кроків, я знову роззирнувся навсібіч. Двері були чудово видимі з відстані у двадцять п’ять метрів з будь-якої точки навколо. Загалом будівля мала грубо-монументальний вигляд, властивий спорудам початку століття, які ніби обіцяли простояти отак солідно і надійно цілу вічність. Кожен поверх мав по три великі вікна. На другому й третьому скло частково побили, і натомість у вікна було вставлено картонні щити. На четвертому поверсі шибка вціліла, і в ній відбивалися хмари — тобто світло всередині не горіло. На вершечку водостічної труби праворуч було видно уламки скла й росло невеличке деревце.

Відірвавшись від споглядання височини, я помітив, що кримінальні елементи біля кав’ярні наче нами зацікавились. Я рушив до них, Фішер — за мною.

Обидва чоловіки були вбрані у поношені кофти з каптурами, брудні сині джинси — і дуже нові кросівки. Риси облич були начебто різні, проте самі обличчя чомусь здавалися цілком ідентичними. Обшарпаний металевий столик, за яким вони сиділи, був порожній. Один з чоловіків ліниво мені всміхнувся.

— Чую запах, — мовив він. — Чуєш запах?

— Запахло смаженим, — кивнув другий.

— Старий жарт, — прокоментував я. — Середньовічний прямо. То ви одне одного нанюхали, бо особисто мені аж сюди тхне. Як піде дощ, постійте трохи надворі.

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Непрохані»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Непрохані» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Непрохані»

Обсуждение, отзывы о книге «Непрохані» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x