Майкл Смит - Непрохані

— Не дивно. Це такий собі патріарх бізнесу. Височенний, під два метри, і в свої майже вісімдесят і досі дужий. Почав працювати тринадцятилітнім — ну знаєш, отой тип людей, що вже в підгузках починають повзати, розносячи газети. Інколи дивуєшся — як люди взагалі примудряються отак робити, зразу бачити шанс і хапатися за нього зубами?

Так, я знав таких — людей, що одразу беруть будь-яку справу у свої руки. Але якось ніколи про них не замислювався.

— Ага.

— У п’ятдесяті він скуповував і перепродував збанкрутілі мануфактури в Новій Англії. Коли міжнародний ринок зробив ту справу нерентабельною, він узявся до роздрібної торгівлі та франшиз, щоб тримати фінансовий рівень. Звідти перейшов на нерухомість, став партнером в одному з перших великих торгівельних центрів у Іллінойсі. Він, звісно, не завжди перемагав, але вмів спинатися на ноги і йти далі.

— Американський герой, — прокоментував я. — Всюди мали би бути йому пам’ятники.

Ґері кивнув.

— Типу того. Загалом він, мабуть, найсамовпевненіший покидьок з усіх, що колись дихали повітрям цього світу. Я з ним познайомився, коли тільки-но випустився з юридичного. Мене послали з фірми до його офісу, дати консультацію з якоїсь там дрібниці. Я страшенно боявся. Двадцять три роки, я працюю на славетну компанію. Як провалю цей обряд посвяти, то все, можна на мені ставити хреста. Тож я надягнув найкращий костюм і взяв новенький дипломат, і йшов на ту зустріч як на подію, що визначить подальше життя. В животі й кишківнику, скажу тобі, у мене було порожнісінько.

От історія про те, як Ґері Фішер нервувався, мені подобалася, а до решти, що він там розповідав, мені було байдуже в будь-якому зі світів.

Майже мимоволі я спитав:

— І що?

— Він мене всадовив, пригостив кавою, виклав суть питання. На щастя, нічого складного для мене там не було, і коли він те зрозумів, то звелів просто робити свою справу. За кілька тижнів до фірми від нього надійшла подяка. Від Кренфілда, написана власноруч! З роками я дедалі частіше працював з ним. А потім старший партнер, бувши трохи напідпитку, бовкнув, що Джо, мовляв, питає про мене, називаючи на ім’я. Це була дуже важлива новина, тим паче що тепер я добре знаю — Джо нічого не робить просто так. Якщо він мене згадав, значить, помітив. Через півроку я став молодшим партнером у фірмі.

— Еге ж, з людини, що розплутує твої брудні справи, очей спускати не можна.

— Ти цинік, Джеку.

— Я десять років пробув копом. І все життя — людиною.

— Справа була не в тому, — заперечив Ґері. Ми перетнули вулицю, все далі відходячи від районів Сієтла, позначених на туристичних мапах. — Замолоду Джо, безумовно, іноді грав нечесно — ясно, що самими законними шляхами статку не наживеш, — але від мене ніколи не просив нічого такого, про що не можна було б розказати власній бабусі. Отже, життя йшло собі. Я переїхав до більшого кабінету, почав отримувати вищу зарплатню.

— А потім?..

— А потім був телефонний дзвінок. Джо Кренфілд помер уві сні. Неочікувано.

Ми сповільнили кроки. Ґері трохи помовчав.

— Мої співчуття.

— Так, то був удар. Йому, звісно, минув вісімдесят перший рік, але він був здоровий мов кінь, повір. І от буквально за годину після повідомлення про його кончину нам телефонують з якоїсь невідомої фірми. Виявляється, особисті справи він вів з іншими юристами. Гаразд, і таке буває — але то крихітна контора десь у чорта на рогах, за пів-країни — й отут ми здивувалися. Проте той хлопчина, що телефонував, отримав певні інструкції і хотів зробити свою справу. І тут почалося щось дуже підозріле.

— В якому плані підозріле?

— Заповіт був дивний. Два мільйони дружині, по мільйону кожному з дітей, по двісті п’ятдесят тисяч онукам. Загалом десь вісім мільйонів вийшло.

Я не міг зрозуміти, до чого він ото хилить.

— А які в нього були статки на момент смерті?

— Майже двісті шістдесят мільйонів доларів.

Я підняв брови, а Фішер усміхнувся.

— О, бачу, ти нарешті зацікавився. В глобальному плані це, звісно, не першоранговий мільйонер, але все одно вражає. Грошей було більше, проте виявилося, що в останні п’ять років він багато роздавав різним інституціям, благодійним організаціям, школам. Тут лікарня, там реабілітаційний заклад, сям придбав котрогось зі старовинних майстрів для маловідомої галереї у Європі. Ми в цілому знали, куди йдуть кошти, бо займалися його податками, але тільки тепер підрахували повну суму його витрат. Сімдесят мільйонів.