Майкл Смит - Непрохані

Запаси вона тепер мала. Все складалося непогано.

Потім вона повернулася до дитячого відділення книгарні, сіла там і почала читати записник, який вклала всередину тутешньої книжки.

І чимдалі Медисон читала, тим дивніше почувалася. Чому — вона не розуміла. Нотатки у записнику не складали жодної оповіді, там не було початку, не можна було стежити за перебігом подій, не було закінчення — яке, наскільки вона знала, буває в усіх книжках. Крім, звісно, зовсім дитячих, від яких татко просто скаженів. Мишка Моллі устала з ліжка, мишка Моллі пішла на заквітчаний пагорб, мишка Моллі пішла зі своїм другом нарвалом Невіллом подивитися на море… кінець! Татко над такими книжками біснувався: мовляв, де сюжет, де той Невілл узагалі взявся? Записник був книжкою з цієї серії. Просто собі слова, ані форми, ні початку, ні кінця. Відмінність полягала лише в тому, що в книжках для малечі все було розписано так просто і ясно, наскільки можна. Пагорб високий, квіти великі й яскраві, нарвал нізвідки на ймення Невілл намальований аж на цілу сторінку. Їх писали з метою навчити дитину читати, розуміти слова.

Нічого такого записник на меті не мав. Загалом здавалося, що його написали так, аби нічого не можна було зрозуміти, якщо тільки ти від початку не знаєш, про що мова.

Я тут був завжди.

Довго-довго не було нічого, окрім дерев.

Потім прийшли загарбники, Зламали двері та вдерлися всередину, ніби й знати не знали, що тут уже хтось живе. Розкажу про це коротко, хай деталі лишаються на розсуд не такого вже й любого читача.

1792 — Ванкувер і його команда вступають у П’юджет-Саунд, 1851 — права на землю заявляє група Денні, Місцеві племена дуваміш і сакваміш забезпечили поселенців їжею під час суворої зими 1851–1852 років. На той час вони могли б уже вивчити урок про білих, але, видно, ті індіанці були не вельми розумні. Принаймні вождь Сієтл володів мудрістю багатьох життів і запросив Дока Мейнарда приєднатися до поселенців у 1852 році, знаючи, що той обізнаний з місцевими звичаями і таємницями і допоможе зберегти цілісність цього особливого місця, Мейнард обрав глинисті рівнини, на місці яких нині стоять Піонер-сквер та Інтернешенел-дистрикт, Дивний вибір, еге ж? Денні, Белл і Борен взяли скелясту місцевість поблизу бухти Еліот (нині діловий квартал, Денні-траєнгл і Беллтаун), а у жовті 1852 року прибув такий собі Генрі Єслер, який шукав місце під тартак. У грудні 1852 року заснували округ Кінґ, а у 1853 році прибув перший губернатор Території, полковник Айзек Стівенс, місією якого було вигнати звідси племена, У 1854 році Сієтл виступив з промовою, у якій підійшов до правди так близько, наскільки можна було говорити про неї вголос. Блідолиці не почули його. Блідолиці ні чорта ніколи не чують.

У 1889 місто спалахнуло. Пожежа начебто почалася в майстерні червонодеревника, хоча логічніше було би подумати, що тут просто намагалися не допустити появи постійного поселення. Проте було вже запізно. Нікому й на думку не спало, чому індіанці звали це місце Джіджіла’летк — «місце переходу », — бо всякому було очевидно, що йдеться про можливість перетнути протоку під час відливу. Те місце нікуди не ділося, воно й досі там, щедро напоєне кров'ю загиблих хазяїв .

Я радий знати, що своє зробив .

І так далі, і тому подібне — думки й факти списком. Враження було таке, що воно писалося похапцем, в деяких словах були зайві літері — особливо «і» та «й» — і ще апострофи там, де наче їм не місце.

Проте Медді читала далі, бодай тому, що на червонувато-брунатні рядки було на диво приємно дивитися. На деяких сторінках були переліки імен та адрес, але вони нічого для неї не означали.

Потім вона опинилася посеред площі. На тому боці був невеликий торгівельний центр. Медисон подумала, що буде дуже дивно увійти туди самій, без мами — і відчула себе більш собою, ніж будь-коли за ці два дні, й почала плакати.

Відчуття було таке, ніби всередині неї довго-довго щось тримали, а тепер випустили на волю, і очі її наповнилися слізьми, обличчя перекривилося, у грудях заболіло так, ніби ось-ось їх розірве.

Все звалилося на неї водномить. Усвідомлення того, що вона за сотні миль від дому, мами, тата, і де саме — жодної гадки. Тепер вона пригадала купу всього, що трапилося за останні два дні, причому геть інакше: що тоді здавалося нормальним, тепер лякало і обурювало. Вона прослизнула повз маму, поки та спала, вкрала гроші, сіла на автобус до Портленда — було цікаво і водночас моторошно й гидко, — а потім та мила жіночка погодилася підвезти її до Сієтла, бо Медді забила їй баки дивовижною історією. Але потім жінка щось запідозрила, і пішла у туалет з мобільником у руці, а тоді…