Майкл Смит - Непрохані

У двері постукали.

Телевізор наче працював тихо, навряд чи хтось міг прийти скаржитись. Та й узагалі всі мали б спати — годинник на стіні показував другу тридцять три.

Знову стукіт, цього разу тихіший.

Оз знав, що миготіння телевізійного екрана буде видно знадвору навіть крізь завіси. Отож він підвівся і підійшов до дверей. Це був його великий страх — перспектива, думка про яку не давала йому спати вночі,— і раптом він збагнув, що, попри все, готового плану дій на такий випадок він не мав. Ось тобі й Самотній Воїн на шляху в Невідоме.

— Містере Тернер? Це містер Джонс.

Людина по той бік дверей говорила дуже тихо.

Оз кілька секунд тупо дивився на двері, потім приклав до них вухо.

— Чого вам?

— Можна зайти?

Повагавшись, Оз відчинив. Двері зарипіли, і за ними справді виявився Джонс. Він трусився.

— І що вам у біса треба?

Джонс не затуляв йому шляху надвір, стояв доволі далеко від дверей.

— Я проїхав кілька миль і раптом згадав, що хотів вам ще дещо сказати. Я повернув назад, побачив вас на вулиці, рушив слідом.

Оз впустив чоловіка в кімнату, дратуючись на себе за неуважність, за те, що дозволив комусь прослідкувати за собою.

— Джонсе, ви мене до чортиків налякали, — сказав, замикаючи двері на замок. — Йсусе, до чортиків.

— Я розумію. Вибачте, будь ласка. Просто я так далеко їхав заради цієї розмови. І ще мені здається, що це все дуже важливо для нас обох. Що це початок чогось нового, великого.

— Ну, якось воно так, ага.

— Так. І тому я думаю, що нам треба розкрити ще деякі карти.

Оз трохи розслабився.

— І що там у вас за карти?

Чоловік зам’явся.

— Мені трохи ніяково, але треба сказати, що насправді я не Джонс. У мене інше ім’я.

— Ну гаразд, — трохи здивовано відповів Оз. Він так і думав, що це ім’я несправжнє.— Це нормально.

— Так, нормально. Але все одно б ви потім дізналися… тож краще зараз.

— Нічого.

Оз почувався обеззброєним. Треба було б налити гостю випити, та в нього нічого не було. Навіть кавоварки. У цьому мотелі й рушники не дуже міняли, причому навіть не пробували збрехати, що це, мовляв, вони так піклуються про навколишнє середовище.

— То як… як вас звати насправді?

Чоловік повільно пройшов углиб кімнати.

— Я Шепард, — повідомив він.

Оз подивився гостю в очі, вперше відзначивши, які ті темні.

— А я і є Оз Тернер. Так, з номенклатурою з’ясували. Що далі?

— Оце, — відповів чужинець і штовхнув Оза у груди.

Спокійний, впевнений удар заскочив Оза зненацька. Він не зміг втримати рівновагу, надто коли чоловік завів праву ногу йому за щиколотку і знову штовхнув. Оз, змахнувши руками, впав на спину, зачепивши телевізор.

У голові запаморочилося. Він безуспішно силувався щось сказати. Чоловік схилився над ним, обіруч учепився в пальто — не торкнувшись при цьому голої шкіри — і припідняв Оза.

— Що… — зрештою вичавив той. У нього сіпалося око, тілом розливалася слабкість. Нападник, помітив він, був чомусь у рукавичках. — Що ви робите?..

Чоловік підтягнув його ближче і вимовив просто в обличчя:

— Просто знайте: вони справді існують. І передають вам свої шанування.

І кинув Оза назад на підлогу, мимохідь викрутивши йому плече. Оз знову вдарився об телевізор головою — точніше, скронею, у якій щось неприємно клацнуло.

Шепард всівся на край ліжка, чекаючи, поки чоловік на підлозі перестане рвучко втягувати в себе повітря й затихне зовсім. Знічев’я глянув на екран. Він не пам’ятав, як називається той серіал, але твердо знав, що всі актори вже померли. Привиди світла грають для присмертного. Яка іронія!

Впевнившись, що Тернер відійшов, від дістав з кишені пляшечку горілки і вилив її вміст Озові у рота, розбризкавши ще трохи йому на руки й на пальто. Потім поклав пляшку на підлогу, ніби та випала з рук мерця. Сумлінний судмедексперт міг би виявити, що ні в крові, ні в шлунку померлого такої кількості алкоголю немає, проте Шепард сумнівався, що до цього дійде. Не в цьому Богом забутому закутку. Тим паче що Тернер вигляд мав точнісінько як людина, яку рано чи пізно мав спіткати саме такий кінець.

Менш ніж за три хвилини Шепард уже знайшов ноутбук і записник небіжчика. Вийнявши їх зі схованки, він поклав туди натомість ще кілька пляшок з-під горілки. Вийшов, тихо причинивши двері, й ненадовго спинився біля машини Оза, щоб вийняти з-під приладової панелі приклеєний на скоч зовнішній диск. До світанку і це, і записник з ноутбуком будуть знищені.