Майкл Смит - Непрохані

Чоловік задумливо кивнув.

— Якщо тебе хочуть знайти, то знайдуть.

Оз це знав з власного досвіду — минулого року вони вже нападали на нього, хоч він і не знав докладно, що то були за вони . Він спромігся виправити завдану ними шкоду, нічого незворотного не сталося, проте йому довелося поїхати з міста. Відтоді він кочував, полишивши роботу в місцевій газетці й небагатьох своїх друзів. Нехай несе течія. Так краще.

Звісно, нічого з цього Джонс не знав. Він мав на увазі, що кожен відісланий електронний лист, кожний пост будь-де, кожнісінький завантажений файл лишається десь на якомусь сервері. Машини нічого не бачать і нічого не розуміють, та пам’ять їхня бездоганна. В інтернеті немає анонімності, й рано чи пізно чимало поважних громадян дізнаються, що їхні листи коханцям і коханкам не приватні, так само як і години, проведені начебто наодинці з образами оголених тіл. За тобою стежать, стежать повсякчасно. Інтернет — то не величезна пісочниця, а яма з сипучим піском, який тільки і чекає, щоб тебе заковтнути.

— Чому Генлі? — спитав він, озираючись. Пара за сусіднім столиком про щось пошепки лаялася, перекидаючись докорами, ніяк не схожими на діалог. — Я трохи знаю Вісконсин, але про це місце навіть не чув.

— Тому що зараз я тут, — пояснив Оз. — І все. Де ви взяли мою електронну адресу?

— Ми почули ваш подкаст і вирішили поговорити. Трохи покопали, майже навмання. Це було неважко.

Оз кивнув. Колись дуже давно він вів нічне радіошоу на рідному сході, але покинув і це, коли поїхав. Проте в останні кілька місяців він почав записувати коротенькі треки на ноутбук і викладати їх у мережу, поновивши розповсюдження правди. Він був такий не один, є й інші, що займаються цим.

— Мене непокоїть, що мою адресу так легко знайти, — мовив він.

— Варто було б непокоїтись, якби я того не зміг. Але ж я не якийсь дилетант, га?

— Що ви хотіли мені сказати?

— Спершу ви, — відповів Джонс. — У подкасті ви говорите натяками. Я підкинув кілька кісток у листі, щоб ви зрозуміли, що й ми дещо знаємо. Але я хочу спочатку трохи вашого знання.

Оз мав кілька заготовок на такий випадок, коли треба буде виказати дещо важливе, але не все одразу. Він пригубив пиво, потів відкинувся на спинку канапи і глянув чоловікові навпроти просто в очі.

— Неандертальцям, — промовив він, — були відомі сопілки. Питання: навіщо?

— Мабуть, грали музику, — знизав плечима чоловік.

— Це не відповідь, а парафраза питання. Навіщо їм було відтворювати певні звуки, коли добування харчів вимагало тяжкої праці?

— І навіщо?

— Тому що у звуків є призначення, нині забуте. Протягом мільйонів років звуки неможливо було записати. Тепер можливо, але ми зосередилися на очевидних значеннях. У той час як музика — це штука побічна. І мова теж побічна. Всі інші види на планеті хто гавкає, хто цвірінькає — і тільки нам чомусь потрібні тисячі слів.

— Ну, в людини життя складніше, ніж у собаки.

— Так, але це через слова — а не слова виникли через це. Наш світ — це суцільна мова, радіо, телебачення, пустопорожні балачки. І ми забули, чому насправді контроль звуку віддавна мав для нас таке значення.

— І чому?

— Мова розвинулася з доісторичних релігійних ритуалів, зі співу без слів. Питання в тому, чому ми співали. До кого тим співом зверталися.

Чоловік слабко всміхнувся.

— Далі, якщо подивитися на споруди європейської кам’яної доби, стає ясно, що їх зробили заради звуку. Ньюгрейндж в Ірландії, Карнак у Бретані, та що там, сам Стоунгендж, — зовнішній бік стоячих каменів необроблений, а от внутрішня поверхня цілком гладенька. Щоб проводити звук. Певні частоти .

— Озе, та це ж було казна-коли. Що нам з того?

— Почитайте «Syntagma Musicum», старовинний каталог музичних інструментів за авторством Преторіуса.

В шістнадцятому столітті всі великі собори в Європі мали органи з трубами по десять метрів заввишки. Ті монстри видавали інфразвук — надто низький для людського вуха. Навіщо, як не заради певних ефектів, що їх мають такі частоти? Чому в церкві люди почувалися настільки незвично, відчували зв’язок з чимось потойбічним? І чому нетрадиційна медицина так цікавиться вібраціями — тобто всього лише ще одним різновидом звуку?

— Давайте далі,— тихо попросив Джонс.

— Тому що стіни Єрихону, що впали від звуку сурем, — то не справжні стіни, а фігуральні ,— відповів Оз. — То стіни між тут і потойбіч. Звук — це не лише щось, що ми чуємо. Це видіння .