— Розумію.
— Сумніваюся.
— До побачення, Мозаїко.
— Довго тебе не було. — Вона підвела голову. — Набагато довше, ніж вона очікувала. У Ріссберзі нічого не знали або вдавали, що не знають. Щось сталося, вірно?
— Щось сталося.
— Розумію.
— Сумніваюся.
* * *
Любисток дивував своєю здогадливістю. Стверджуючи факт, із очевидністю якого Ґеральт іще не до кінця освоївся. І який не повністю ще прийняв.
— Що, кінець? Проминуло з вітром? Ну ясно, вона й чародії потребували тебе, ти своє зробив, то можеш іти. А знаєш що? Я радий, що все закінчилося. Бо колись мусив той дивовижний роман скінчитися, і чим довше він тривав, тим страшніші обіцяв наслідки. Ти, якщо хочеш знати мою думку, також повинен радіти, що маєш оце з голови й що воно так гладенько пройшло. А тому варто б складати обличчя в радісну усмішку, а не в гримасу похмуру та понуру, яка, уже повір мені, зовсім тобі не личить, із нею ти виглядаєш, наче людина з важкого похмілля, яка до того ж отруїлася закускою й не пам’ятає, чим і коли зламала зуб або звідки ці сліди сім’я на штанах. …А може, — продовжував бард, аж ніяк не пригнічений відсутністю реакції з боку відьмака, — пригнобленість твоя випливає з іншого? Може, з того факту, що це тебе нині виставили за двері, у той час, коли це ти планував фінал у власному стилі? Такий, із втечею вранці та з квітами на столику? Ха-ха, у коханні— як на війні, друже, а твоя мила вчинила, наче досвідчений стратег. Діяла на випередження, превентивною атакою. Мабуть, вона читала «Історію воєн» маршала Пелліграма. Пелліграм наводить чимало прикладів перемог, яких досягали за допомогою подібного фортелю.
Ґеральт і надалі не реагував. Любисток, було схоже, реакції й не очікував. Допив пиво, кивнув корчмареві, аби приніс наступне.
— Беручи до уваги все сказане, — продовжив, накручуючи кілки лютні,— я рішуче за секс на першому побаченні. На майбутнє всіляко рекомендую. Це усуває необхідність подальших зустрічей із тією самою особою, а це ж буває нудним та трудомістким. І якщо вже ми про це, то нахвалена тобою пані адвокат і справді виявилася вартою зусиль. Не повіриш…
— Повірю, — відьмак не витримав, досить рішуче його перервав. — Повірю без цих оповісток, можеш їх облишити.
— Авжеж, — констатував бард. — Пригноблений, у смутку та з муками сумління, через що в журбі та в’їдливий. Здається мені, тут не тільки жінка. Тут щось іще. Знаю, суча лапа. І бачу. У Новіграді не вдалося? Мечів ти не отримав?
Ґеральт зітхнув, хоча обіцяв собі не зітхати.
— Не отримав. Запізнився. Були ускладнення, сталося те, інше. Перехопила нас гроза, тоді наш човен почав набирати воду… А потім один білошкірник тяжко захворів… Ах, не стану набридати тобі подробицями. Коротко кажучи, ми не встигли вчасно. Коли я дістався до Новіграда, було вже по аукціону. У Домі Борсоді мене послали. Торги під таємницею продажу, а вона охороняє як тих, хто продавав, так і тих, хто купував. Особам стороннім фірма жодної інформації не дає, бла-бла-бла, до побачення, пане. Я нічого не довідався. Не знаю, чи продано мечі, а якщо так, то хто їх купив. Не знаю навіть того, чи злодій узагалі виставляв мечі на аукціоні. Він же міг не звернути уваги на пораду Пратта, могла йому трапитися якась інша нагода. Я не знаю нічого.
— Невдача, — покивав Любисток. — Послідовність нефортунних збігів. Слідство кузена Феррана також стало, як мені здається, на мертвій точці. Кузен Ферран, якщо ми вже про це, безперестанно про тебе розпитує. Де ти, чи маю я від тебе якісь вісті, коли ти повернешся, чи встигнеш на королівське весілля й чи не забув ти, бува, про обіцянку, яку дав принцові Егмунду. Вочевидь, я й слова не писнув про твої починання й про аукціон. Але свято Ламмас, нагадую, усе ближче, залишилося десять днів.
— Знаю. Але, може, щось за той час станеться? Щось, скажімо, щасливе? Після послідовності нефортунних збігів придалась би якась відмінність.
— Не заперечуватиму. А якщо…
— Я подумаю та прийму рішення. — Ґеральт не дав бардові закінчити. — До того, щоби на королівському шлюбі виступати як охоронець, мене ніщо не зобов’язує, Егмунд та інстигатор не знайшли моїх мечів, а саме такими були умови. Але я б не виключав, що виконаю прохання князя. На користь того хоча б матеріальні погляди. Князь хвалився, що не поскупиться. А все вказує на те, що будуть мені потрібні нові мечі, виконані на спеціальне замовлення. А воно буде чимало коштувати. Ах, що тут говорити. Ходімо, щось з’їмо. І вип’ємо.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу