Анджей Сапковский - Відьмак. Сезон гроз

Вона пахла фрезією та абрикосом. І чимось іще. Може, мандарином. Може, ветівером.

Це тривало якийсь час, а під кінець комод досить небезпечно розкачувався. Корал, хоча й міцно його обіймала, ані на мить не випускала фрезію з пальців. Запах квітки не перебивав її запаху.

— Твій ентузіазм мені лестить. — Вона відірвала уста від його уст і тільки тоді розплющила очі.— І це сильний комплімент. Але я маю ліжко, знаєш?

І справді мала. Величезне. Просторе, наче палуба фрегата. Вона повела його туди, а він ішов слідом, не в змозі надивитися. Вона не оглядалася. Не сумнівалася, що він іде слідом. Що без вагання піде туди, куди вона поведе. Не відводячи погляду.

Ліжко було величезне й мало балдахін, постіль була з шовку, а простирадло— із сатину.

Вони використали ліжко без тіні сумнівів, повністю, кожен його дюйм. Кожну п’ядь шовку. І кожну складку сатину.

— Литто…

— Можеш звертатися до мене «Корал». Але зараз не говори нічого.

Nil admirari. Запах фрезії та абрикоса. Руде волосся, розсипане по подушці.

— Литто…

— Можеш звати мене Корал. І можеш зробити мені це ще раз.

Стегно Литти оздоблювало майстерне й казково різнобарвне в деталях татуювання, що зображувало смугасто мальовану рибку, трикутну за формою завдяки величезним плавникам. Таких риб, що звалися скаляріями, багачі та сноби-нувориші звикли тримати в акваріумах та басейнах. Тож ці риби завжди асоціювалися в Ґеральта— і не тільки в нього— зі снобізмом й претензійним позерством. Тож його здивувало, що Корал обрала саме таке, а не інше татуювання. Здивування тривало лише мить, пояснення прийшло швидко. Литта Нейд, беззаперечно, ззовні, з вигляду була молодою. Але татуювання було з часів справжньої її молодості. З тих років, коли привезені з-за океану рибки-скалярії були справжнім раритетом, багачів було небагато, нувориші тільки-тільки спиналися на ноги й мало в кого були акваріуми. Татуювання її, подумав Ґеральт, пестячи скалярію кінчиками пальців, це наче метрика; дивно, що Литта все ще його носить замість того, аби магічно усунути. Що ж, подумав він, переносячи пестощі в райони, віддалені від риби, мила то справа— спогади про юнацькі роки. Не просто позбутися такої пам’ятки. Навіть якщо вони вже відзвучали й стали банально патетичними.

Він звівся на лікті й пильно придивився, видивляючись на її тілі інші, настільки ж ностальгічні пам’ятки. Не знайшов. Не розраховував знайти, хотів просто подивитися. Корал зітхнула. Утомившись, як видно, від абстрактних і малоконкретних мандрівок його долоні, схопила її, спрямувала в місце конкретне й тільки-но й належне з її точки зору. «І дуже добре, — подумав Ґеральт, притягуючи чародійку до себе й занурюючи їй обличчя у волосся. — Смугаста риба, теж мені». Наче не було істотніших справ, яким варто присвятити увагу. Про які варто б думати.

«Може, і моделі парусників, — думала хаотично Корал, ледь опановуючи дихання, що раз у раз переривалося. — Може, і військові фігурки, може, і риболовля на штучну мушку. Але те, що враховується… Що по-справжньому враховується… Це те, як він мене обіймає».

Ґеральт її обійняв. Так, начебто вона була для нього всім світом.

У першу ніч спали вони не дуже багато. А навіть коли Литта заснула, відьмак зі сном мав проблему. Рукою вона обхопила його в талії так сильно, що він ледь дихав, а ногу закинула йому поперек стегон.

Другої ночі була вона менш завойовницькою. Не тримала його й не обіймала так сильно, як попередньо. Мабуть, не боялася вже, що під ранок він утече.

— Ти замислився. Обличчя маєш мужнє й суворе. Причина?

— Задумався… Гм… Над натуралізмом нашого зв’язку.

— У чому справа?

— Я ж кажу. У натуралізмі.

— Здається, ти використав слово «зв’язок»? Воістину, може здивувати широта використання цього поняття. Схоже, настав у тебе посткоїтальний смуток. Стан і насправді натуральний, той, що стосується всіх вищих істот. Навіть у мене, відьмаче, слізка на оці виступає… Веселіше, веселіше! Я пожартувала.

— Ти мене привабила. Наче самця.

— Що там іще?

— Ти мене привабила. Наче комаху. Фрезійно-абрикосово-магічними феромонами.

— Ти серйозно?

— Не злися. Прошу, Корал.

— Я не злюся. Навпаки. Якщо подумати, то мушу визнати твою правоту. Так, це натуралізм чистої води. Тільки що все геть навпаки. Це ти мене заморочив та звабив. З першого погляду. Ти природно та анімалістично станцював переді мною шлюбний танець самця. Підстрибував, тупав, розпушував хвоста…