Анджей Сапковский - Відьмак. Сезон гроз

— Скільки не бачу діжку, — заявив Любисток, — спонукає вона мене до пива. Ходімо за ріг. Я знаю там один симпатичний шинок.

—Іди сам. Я провідаю чародійку. Здається, я знаю, хто то, я вже її бачив. Де її шукати? Не кривися, Любистку. Це вона, як мені здається, є джерелом і першопричиною моїх клопотів. Я не стану чекати, як плинутимуть справи, піду та запитаю її прямо. Не можу я стирчати в цьому містечку. Хоча б із тієї причини, що з грошвою в мене, скоріше, так собі.

— На те, — сказав гордо трубадур, — ремедіум знайдеться. Я тебе підтримаю фінансово… Ґеральте? Що діється?

— Повернися до бондарні й принеси мені клепку.

— Що?

— Принеси мені клепку. Хутко.

Вуличку загородили трійко кремезних здоровил із поганющими неголеними й немитими пиками. Один, плечистий настільки, що майже квадратний, тримав у руці окуту палюгу, товстезну, наче вимбовка кабестана. Другий, із кожухом хутром наверх, носив тесак, а за поясом мав абордажну сокирку. Третій, засмаглий, наче моряк, озброєний був довгим, паскудним із виду ножем.

— Гей ти там, смердюше рівійський! — розпочав квадратний. — Як почуваєшся без мечів на спині? Наче з голою сракою на вітрі, га?

Ґеральт дискурсу не підтримав. Чекав. Чув, як Любисток лається з бондарями за клепку.

— Уже немає в тебе іклів, виродку, отруйна відьмача гадино, — продовжував квадратний, схоже, найвправніший в ораторському мистецтві.— Гадини без іклів ніхто не злякається! Бо воно тоді наче черв’як чи інша мінога глистувата. Ми таку мерзоту під підбор беремо та в кашу чавимо. Щоби не посміло воно більше в міста наші заходити, поміж поштивими людьми. Не станеш, стерво, наших вулиць слизом своїм бруднити! Бий його, браття!

—Ґеральте! Лови!

Він підхопив кинуту клепку на льоту, відскочив від удару палицею, гепнув квадратного в голову збоку, закрутився, тріснув головоріза в кожусі в лікоть— головоріз крикнув та випустив тесак. Відьмак ударив його під коліно й повалив, після чого проскочив поряд та зацідив клепкою в скроню. Не став чекати, поки головоріз упаде, і, не перериваючи руху, знову вивернувся з-під палиці квадратного, бацнув його по пальцях, затиснутих на дубці. Квадратний заричав від болю й випустив палицю, а Ґеральт ушкварив його по черзі у вухо, у ребра й у друге вухо. А потім копнув між ногами з розмаху. Квадратний упав і став округлим, скрутився, скорчився, торкаючись землі чолом.

Засмаглий, з трійці найспритніший і найшвидший, затанцював навколо відьмака. Уміло перекидаючи ніж із руки в руку, атакував на зігнутих ногах, тнучи навхрест.

Ґеральт легко уникав ударів, відступав, чекав, поки той зробить крок ширше. А коли те сталося, замашним ударом клепки відбив ніж, піруетом обкрутився навколо напасника й зацідив йому в потилицю. Зарізяка впав на коліна, а відьмак ткнув його в праву нирку. Тицьнутий завив і напружився, і тоді відьмак дістав його клепкою трохи нижче вуха, у нерв, відомий медикам як привушне сплетіння.

— Йой, — сказав, ставши над зарізякою, що звивався, хрипів і давився криком. — Це має бути боляче.

Розбійник у кожусі витягнув з-за пояса сокирку, але не вставав із колін, не знаючи, що робити. Ґеральт розвіяв його сумніви, приваливши клепкою по потилиці.

Вуличкою, розпихаючи збитих у купу глядачів, набігали пахолки з міської стражі. Любисток угамував їх, посилаючись на знайомства, гарячково пояснював, хто тут був нападником, а хто діяв у самообороні. Відьмак жестами підкликав барда ближче.

— Прослідкуй, — повчав, — аби взяли цю мерзоту в колодки. Вплинь на кузена-інстигатора, аби він їх серйозно притис. Вони або самі мочили пальці в крадіжці мечів, або хтось їх найняв. Вони знали, що я буду беззбройний, тому відважилися напасти. Клепку віддай бондарям.

— Мені довелося цю клепку купити, — признався Любисток. — І, певно, я добре зробив. Непогано, як бачу, ти володієш дощечкою. Маєш таку носити постійно.

— Я йду до чародійки. Провідати. Мушу йти з клепкою?

— На чародійку, — скривився бард, — і це факт, придалося б щось важче. Наприклад, дубець. Один відомий мені філософ примовляв: ідучи до жінки, не забудь узяти із собою…

— Любистку.

— Добре-добре, я розтлумачу тобі, як потрапити до магічки. Але спершу, якщо я можу дати тобі пораду…

— Ну?

— Відвідай лазню. І цирульника.