Анджей Сапковский - Відьмак. Сезон гроз

— Відколи це?

— Вибач?

— Ніколи досі ми не розмовляли віч-на-віч. Завжди був із нами Любисток, а при ньому я не хотів підіймати окремі теми. Детальна письмова інформація про мої начебто злочини. Звідки Егмунд її мав? Хто її сфабрикував? Адже не він сам. Це ти її сфабрикував, Ферране.

— Я не мав із цим нічого спільного. Запевняю…

— Кепський із тебе брехун як на охоронця закону. І не зрозуміти, яким дивом ти дістався аж до такої посади.

Ферран де Леттенхоф стиснув уста.

— Я мусив, — сказав. — Я виконував накази.

Відьмак довго дивився на нього.

— Ти б не повірив, — сказав нарешті,— скільки разів я вже чув щось подібне. Утішним є те, що найчастіше з уст людей, яких саме збиралися вішати.

Литта Нейд була серед гостей. Він легко видивився її. Бо вона притягувала погляд.

Сильно декольтовану сукню із соковитого зеленого крепдешину спереду прикрашало гаптування у формі стилізованого метелика, що іскрився від маленьких цехінів. Знизу в сукні були оборки. Оборки на одязі жінок, старших за десять років, узагалі-то викликали у відьмака іронічну поблажливість, але на сукні Литти вони гармоніювали з рештою, причому в спосіб досить привабливий.

Шию чародійки обіймало кольє зі шліфованих смарагдів. Жоден не був меншим за мигдаль. А один був значно більшим.

Її руде волосся було наче пожежа в лісі.

Поряд із Литтою стояла Мозаїка. У чорній дивовижно сміливій сукні з шовку та шифону, цілковито прозорого на рукавах та спині. Шию та декольте дівчини закривало щось наче дивовижно задрапіроване шифонове жабо, що в поєднанні з довгими чорними рукавичками додавало постаті аури екстравагантності й таємничості.

Обидві носили чоботи на чотиридюймовому підборі. Литта— зі шкіри ігуани, Мозаїка— лаковані чорні.

Ґеральт мить вагався, чи підходити. Але тільки мить.

— Привіт, — привітала вона його незворушно. — Що за зустріч, я рада тебе бачити. Мозаїко, ти виграла, білі туфельки твої.

— Закладалися, — здогадався він. — Що було предметом?

— Ти. Я вважала, що вже тебе не побачимо, закладалася, що ти вже не з’явишся. Мозаїка заклад прийняла, бо вважала інакше.

Вона обдарувала його жадеїтовим поглядом, явно очікуючи коментаря. Якихось слів. Хоч якихось. Ґеральт мовчав.

— Вітаю чарівних пані! — Любисток наче виріс з-під землі, як справжній deus ex machina. — Вклоняюся низько, складаю почесті вроді. Пані Нейд, панно Мозаїко. Вибачте, що я без квітів.

— Вибачаємо. Що там нового в мистецтві?

— Як воно буває в мистецтві, усе й нічого. — Любисток зняв із таці пажа, який проходив обік, бокали з вином, вручив дамам. — Свято трохи пісне, не здається вам? Але вино добре. «Ест-Ест», сорок за пінту. Червоне також нічого, я куштував. Тільки гіпокрас не пийте, приправляти його не вміють. А гості продовжують сходитися, ви помітили? Як завжди у вищих сферах, це такі зворотні перегони, гонитва à rebours [44] Навпаки ( фр. ). : виграє та збирає лаври той, хто з’явиться останнім. І буде мати красивий вхід. Власне, ми, здається, споглядаємо фінал. Фінішну риску саме минає власник мережі тартаків із дружиною, тим самим програючи керівникові порту з дружиною, який іде слідом. А цей, своєю чергою, програє невідомому мені франтові…

— Це шеф ковірського торговельного представництва, — пояснила Корал. — З дружиною. Цікаво, з чиєю.

— До групи лідерів— тільки гляньте— долучається Пираль Пратт, старий бандюган. З нічогенькою собі партнеркою… От зараза!

— Що з тобою сталося?

— Та жіночка поруч із Праттом… — аж захлинувся Любисток. — Це ж… Це ж Етна Асідер… Удова, яка продала мені меч…

— Так вона тобі відрекомендувалася? — пирхнула Литта. — Етна Асідер? Банальна анаграма. Ця особа— це Антея Дерріс. Найстарша дочка Пратта. Ніяка вона не вдовиця, бо ніколи не виходила заміж. Кружляють плітки, що чоловіків вона не любить.

— Дочка Пратта? Неможливо! Я бував у нього…

—І там її не зустрічав? — не дала йому скінчити чародійка. — Нічого дивного. Антея не в найкращих стосунках із родиною, навіть прізвищем цим не користується, має псевдонім, складений із двох імен. З батьком контактує лише в справах, які вони, зрештою, ведуть цілком активно. Але я й сама дивуюся, що бачу їх зараз разом.

— Напевне, вони мають у цьому якийсь інтерес, — швидко зауважив відьмак.

— Страшно навіть подумати, який саме. Антея офіційно займається торговельним посередництвом, але улюблений її спорт— це шахрайство, омана та крутійство. Поете, маю до тебе прохання. Ти бувала людина, а Мозаїка— ні. Проведи її поміж гостями, рекомендуй тим, кого знати варто. Укажи на тих, кого знати не варто.