Кассандра Клэр - Місто кісток

– Я не розумію, – відказала Клері.

Ізабель байдуже подивилася на неї.

– Що саме?

– Все, що пов’язане з Нижньосвітом. Ви не полюєте на них, тому що нечисть – не зовсім демони, але вони і не люди. Вампіри вбивають, п’ють кров…

– Тільки вампіри-відлюдники п’ють людську кров з живих людей, – промовив Алек. – Таких нам дозволено знищувати.

– А перевертні? Просто цуценята, що трохи переросли?

– Вони вбивають демонів, – сказала Ізабель. – Тому, якщо вони не турбують нас, ми не турбуємо їх.

« Це ніби відпускати павуків, бо вони їдять комарів» , – подумала Клері.

– Отже, нечисть досить гарна, щоб жити, готувати вам їжу, щоб фліртувати з нею, а зрештою – не досить гарна? Тобто, нижньосвітці не надто гарні, як люди, так?

Ізабель і Алек подивилися на неї, наче вона говорила мовою урду.

– Вони інші, – нарешті сказав Алек.

– Кращі, ніж приземлені? – спитав Саймон.

– Ні, – рішуче мовила Ізабель. – Вас можна перетворити на Мисливців за тінями. Тобто ми походимо від приземлених. Але жителі Нижньосвіту ніколи не зможуть стати одними з Конклаву. Вони не витримують силу рун.

– Тобто вони слабкі? – запитала Клері.

– Я б так не сказав, – відповів Джейс, повернувшись на своє місце поруч з Алеком. Його волосся було скуйовджене, а на щоці червонів слід від помади. – Хай там як, джини, іфрити й бозна хто там іще існує. – Він усміхнувся Кайлі, яка принесла їхнє замовлення. Клері уважно розглядала свої млинці. Вони виглядали фантастично: золотисто-коричневого кольору, политі медом. Коли Кайлі відійшла від них, погойдуючись на своїх високих підборах, Клері відкусила шматочок.

Вони були дивовижно смачні.

– Я ж казав, що це найкращий ресторан на Мангеттені, – сказав Джейс, тримаючи в руці шматочок картоплі фрі.

Вона подивилася на Саймона, який помішував каву, схиливши голову.

– М-м-м, – пробурчав Алек з набитим ротом.

– Правильно… – мовив Джейс. Він подивився на Клері. – Це не одностороння неприязнь, – сказав він. – Нам не завжди подобається нечисть, але і вони недолюблюють нас. Кількасотрічна Угода не може витерти з пам’яті тисячу років ворожнечі.

– Гадаю, вона не знає, що це за Угода, Джейсе, – сказала Ізабель, відклавши ложку.

– Насправді знаю, – заперечила Клері.

– А я – ні, – сказав Саймон.

– І нехай, нікому немає до цього діла, – Джейс уважно розглянув картоплю, перш ніж вкусити її. – Мені подобається компанія деяких нижньосвітців у певний час у певному місці. Але нас не запрошують на ті самі вечірки.

– Почекай, – Ізабель раптом випрямилася. – Як ти казав його звати? – запитала вона Джейса. – Того чаклуна, чиє ім’я згадала Клері.

– Я не називав його, – сказав Джейс. – Принаймні, я не закінчив. Це Магнус Бейн. – Він глузливо посміхнувся Алеку. – Римується з синонімом слова «дупа».

Алек пробурмотів репліку у свою каву. Це було щось схоже на «іди по раки». Клері в душі всміхнулася.

– Дивно, але я майже впевнена, – Ізабель порилася в сумочці й дістала складений аркуш синього паперу. Вона покрутила його між пальцями. – Погляньте на це.

Алек простягнув руку за аркушем, глянув на нього, знизавши плечима, і простягнув Джейсу.

– Це запрошення на вечірку. Десь у Брукліні, – сказав він. – Ненавиджу Бруклін.

– Не будь таким снобом, – сказав Джейс. Раптом він випростався, як і Ізабель, і втупився в нього. – Де ти це взяла, Іззі?

Вона недбало махнула рукою.

– У того келпі, що з «Пекельного лігва». Казав, що буде круто. У нього була ціла стопка таких.

– Що це? – нетерпляче спитала Клері. – Нам покажете, чи ні?

Джейс повернув листівку, щоб вони змогли прочитати її. На тонкому, майже пергаментному папері було надруковано елегантні тонкі літери. Це виявилося запрошенням до скромного будинку Магнуса, Величного Чаклуна, що обіцяло відвідувачам «захопливий вечір задоволень, що перевершать ваші найсміливіші фантазії».

– Магнус, – сказав Саймон. – Чи не той це Магнус Бейн?

– Сумніваюся, що в Нью-Йорку та його околицях багато чаклунів на ім’я Магнус, – сказав Джейс.

Алек втупився в запрошення.

– Ми що, змушені піти на вечірку? – запитав він нікого конкретно.

– Ми не мусимо нічого робити, – сказав Джейс, читаючи дрібний шрифт на запрошенні. – Але відповідно до цього Магнус Бейн – Верховний Маг Брукліна. – Він подивився на Клері. – І мені, наприклад, трохи цікаво, яким чином ім’я Верховного Мага Брукліна опинилося у твоїй голові.

Вечірка починалася аж опівночі, тому, щоб убити час, Джейс і Алек зникли у зброярні, а Ізабель і Саймон оголосили, що мають намір піти на прогулянку в Центральний парк, щоб вона показала йому відьомські кола. Саймон запропонував Клері піти з ними. Придушивши свій гнів, дівчина відмовилася, стверджуючи, що надто виснажена.