Кассандра Клэр - Місто кісток

Алек розсміявся.

– А пам’ятаєш, – почав він розповідати історію, яка містила так багато таємничих назв та власних імен, що Клері навіть не намагалася вникнути в неї. Вона розглядала Алека, спостерігаючи за його розповіддю. У ньому відчувалася гаряча, жива енергія, якої вона раніше на помічала. Поряд з Джейсом він виглядав виграшніше, яскравіше. Якби Клері хотіла намалювати їх разом, то Джейса вона б зобразила трохи розмито, а Алека на його фоні вималювала б чітко, кожну лінію, кожен штрих.

Джейс слухав Алека, трохи посміхаючись і постукуючи нігтем по склянці води. Вона відчула, що думками він був дуже далеко. Дівчина раптом почала співчувати Алеку. З Джейсом було непросто.

«Я сміявся, бо прояви кохання завжди мене смішать, особливо нерозділеного».

Джейс побачив, що повз них пройшла офіціантка.

– Нам тут колись принесуть каву? – сказав він уголос, перервавши Алека на півслові.

Алек затих, його енергія згасла.

– Я…

Клері поспіхом заговорила:

– А навіщо стільки сирого м’яса? – запитала вона, вказуючи на третю сторінку меню.

– Для перевертнів, – сказав Джейс. – Хоча і я замовляю стейк з кров’ю час від часу. – Він потягнувся через стіл і перевернув меню Клері. – Страви для людей на звороті.

Вона аж остовпіла, переглядаючи прекрасне меню зі звичними для неї стравами. Вибір був надто широкий.

– У них навіть смузі подають?

– Абрикосово-сливовий смузі з квітковим медом – просто божественний, – сказала Ізабель. Вони з Саймоном приєдналися до них. – Посунься, – сказала вона Клері, яка сіла так близько до стіни, що відчувала, як холодні цеглини тиснуть їй в руку. Саймон, сівши поруч з Ізабель, винувато всміхнувся їй, та вона проігнорувала. – Обов’язково замов собі його.

Клері не знала, з ким розмовляла Ізабель, з нею чи з Саймоном, тому нічого не відповіла. Волосся Ізабель лоскотало їй обличчя, поширюючи аромат ванілі. Клері ледь стримувала бажання чхнути. Вона ненавиділа запах ванілі і ніколи не розуміла, чому деякі дівчата хочуть пахнути, як десерт.

– Як усе пройшло в Місті Кісток? – запитала Ізабель, розгортаючи своє меню. – Ви дізналися, що приховувала пам’ять Клері?

– У нас є ім’я, – сказав Джейс. – Магнус…

– Стули пельку, – прошипів Алек, гепнувши Джейса закритим меню.

Джейс тер зболену руку.

– Боже! Що з тобою?

– Ти ж знаєш, що у цьому місці повно нечисті. Може, варто зберігати деталі нашого розслідування в таємниці?

– Розслідування ? – засміялася Ізабель. – Ми вже детективи? Можливо, нам треба подумати над кодовими іменами.

– Гарна ідея, – сказав Джейс. – Я буду Хотшафт фон Хуґенштайн.

Алек порснув у свою склянку. Цієї миті підійшла офіціантка, щоб прийняти в них замовлення. Хоча зблизька вона була досить привабливою білявкою, її очі змушували нервувати – цілком блакитні, без білка чи зіниці. Коли вона всміхнулася, в роті блиснули маленькі гострі зуби.

– Визначилися з замовленням?

Джейс усміхнувся.

– Мені як завжди, – сказав він, і офіціантка всміхнулася у відповідь.

– Мені теж, – продовжив Алек, але він усмішки не отримав.

Ізабель довго перебирала, аж поки зупинилася на фруктовому смузі. Саймон замовив каву, а Клері, повагавшись якусь мить, обрала велику чашку кави та кокосові млинці. Офіціантка підморгнула їй і відійшла.

– Вона також іфрит? – запитала Клері, спостерігаючи за нею.

– Кайлі? Ні, думаю, вона наполовину фея, – сказав Джейс.

– Очі в неї русалкові, – задумливо сказала Ізабель.

– Ви що, не знаєте, ким вона є? – запитав Саймон.

Джейс похитав головою.

– Я поважаю її особисте життя, – він підштовхнув Алека. – Гей, випусти мене на хвильку.

Насупившись, Алек відсунувся вбік. Клері бачила, як Джейс підійшов до Кайлі, яка, перехилившись через стійку, розмовляла з кухарем через роздавальне вікно. Клері не бачила кухаря, лише його опущену голову в білому кухарському ковпаку. Довгі шерстисті вуха стирчали з прорізаних отворів з обох боків ковпака.

Повернувшись до Джейса, Кайлі всміхнулася йому. Хлопець обняв її, і вона притулилася до нього. Клері задумалась, чи саме це мав на увазі Джейс, коли говорив про повагу до особистого життя.

Ізабель закотила очі.

– Не варто йому так поводитися з обслуговувальним персоналом.

Алек подивився на неї.

– Думаєш, Джейс дразнить її? Можливо, вона йому подобається.

Ізабель знизала плечима.

– Вона з Нижньосвіту, – сказала вона, начебто це все пояснювало.