Кассандра Клэр - Місто кісток

Коли вони повернули за ріг, сонце якраз сховалося за вікном Інституту, затоплюючи вулицю перед собою м’яким світлом, яке могли бачити тільки вони. Саймон зупинився перед входом і заглушив двигун, нервово дзвякаючи ключами у руці.

– Піти з тобою?

Клері завагалася.

– Ні. Краще я сама.

Вона помітила, як на обличчі хлопця промайнула тінь розчарування, та за мить він опанував себе. Саймон подорослішав за ці останні два тижні, як і вона. Це було добре, бо вона не хотіла випереджати його. Саймон був частиною її життя, так само, як і художній хист дівчини, запилене повітря Брукліну, сміх її матері і кров Мисливців за тінями в ній.

– Гаразд, – сказав він. – Заїхати за тобою пізніше?

Вона похитала головою.

– Люк дав мені гроші на таксі. Хоча, може, заскочити завтра? – додала вона. – Ми могли б подивитися кілька серій аніме «Триган» [28] «Триган» – 26-серійний аніме-серіал, знятий за однойменною популярною манга. , посмажити поп-корн. У мене вдосталь вільного часу.

Він кивнув.

– Чудово, – Саймон нахилився вперед і поцілував її в щічку. Цей поцілунок був таким легким, як зірваний вітром лист, але Клері затремтіла всередині. Вона подивилася на нього.

– Думаєш, це просто збіг обставин? – запитала дівчина.

– Який збіг обставин?

– Я про те, що ми опинилися у «Пекельному лігві» тієї ж ночі, коли Джейс із друзями переслідували там демона… В ніч перед тим, як Валентин викрав мою маму…

Саймон похитав головою.

– Я не вірю в збіги, – сказав він.

– І я.

– Але я мушу зізнатися, – додав Саймон, – хай би що там було, це просто щасливий випадок.

– Щасливі випадки, – сказала Клері. – Чим не назва для твого гурту?

– Це краще, ніж ті, що ми придумали, – зізнався Саймон.

– Ще б пак, – Дівчина вистрибнула з машини, грюкнувши дверима. Коли вона побігла до дверей стежкою, зарослою травою, Саймон посигналив їй, і Клері махнула у відповідь, не обертаючись.

Всередині собору було прохолодно та темно, пахло дощем і вологим папером. Її кроки відбивалися голосною луною на кам’яній підлозі. Клері згадала Джейсові слова, сказані у церкві в Брукліні:

«Може, Бог існує, Клері, а може, й ні. Хай там як, ми розраховуємо лише самі на себе».

У ліфті, коли за нею з брязкотом зачинилися двері, Клері крадькома поглянула на себе в дзеркало. Більшість її синців і подряпин уже зійшли. Дівчина подумала, що Джейс ніколи не бачив її такою ошатною, як сьогодні. До лікарні вона вирядилася в чорну плісировану спідницю, старомодну блузку з матроським комірцем, підвела рожевим блиском губи. Дівчина подумала, що схожа на восьмирічну. Але яка різниця, що подумає про неї Джейс, нагадала вона собі, чи зараз, чи будь-коли. Може, вони будуть ставитися одне до одного як Саймон і його сестра – суміш нудьги і легкого роздратування. Клері не хотіла навіть уявляти собі це.

Вона почула голосне нявкання ще до того, як двері ліфта роз’їхалися.

– Гей, Черче, – сказала вона, присівши біля сірого рухливого м’ячика на підлозі. – А де всі?

Черч, який явно хотів, щоб йому почухали живота, зловісно воркотів. Зітхнувши, Клері поступилася.

– От скажений кіт, – сказала вона, енергійно погладжуючи його. – Де…

– Клері! – до неї летіла Ізабель у довгій червоній спідниці. Її волосся було заколоте на маківці коштовними шпильками.

– Я така рада бачити тебе!

Вона нахилилася, щоб обняти Клері, і мало не завалила її.

– Ізабель, – видихнула Клері. – Я теж рада бачити тебе, – додала вона. Ізабель допомогла їй підвестися.

– Я так хвилювалася, – жваво сказала Ізабель. – Ви з Годжем пішли в бібліотеку, а я залишилася з Алеком. Ми почули жахливий вибух. Коли я примчала в бібліотеку, вас уже не було. На підлозі все розкидане, довкола кров та липкий чорний слиз. – Вона здригнулася. – А що то було?

– Прокляття, – тихо сказала Клері. – Прокляття Годжа.

– А, так, – згадала Ізабель. – Джейс розповів мені про Годжа.

– Серйозно? – здивувалася Клері.

– Годж зняв із себе прокляття та втік. Хоч би зайшов попрощатися, – додала Ізабель. – Я трохи розчарувалася в ньому. Але думаю, він просто боявся Конклаву. Не сумніваюся, що зрештою він зв’яжеться з нами.

«Отже, Джейс не сказав Лайтвудам, що Годж їх зрадив», – Клері не знала, що й думати. Але якщо Джейс намагався позбавити Ізабель плутанини і розчарування, може, їй не варто втручатися.

– У всякому разі, – продовжувала Ізабель, – це було жахливо, і я не знаю, що б ми робили, якби не з’явився Магнус і не вичарував Алеку здоров’я. Слово «вичарував» існує? – вона вигнула брови. – Джейс розповів нам про все, що сталося на острові пізніше. Насправді, ми знали про це й раніше, тому що Магнус всю ніч говорив про це по телефону. Увесь Нижньосвіт гудів про це. Ти прославилася, знаєш.