Юлія Шеко - Покарані

Він тримав її під руку і лагідно посміхався. Вони вели банальну розмову про всілякі дрібниці і жінка раділа, що хоча б сьогодні йому стало краще і вони змогли нарешті домовитися про романтичне рандеву. Він виглядав вишукано: на ньому були джинси та білосніжне поло, комірець якого пробивався над лацканами темно-синього піджаку. На його зап’ястку виблискував дорогий годинник, а на ремені чітко проступав фірмовий знак «Dolce amp;Gabanna». Вони неспішно йшли набережною Круазетт – найвідомішим місцем для прогулянок місцевої аристократії та найпоширенішою визначною пам’яткою для туристів. Навколо було досить багато людей, аби ці двоє отримали змогу відчути себе в інтимній обстановці; та навпаки, жінка не без задоволення спостерігала як оцінюють її кавалера пристарілі дами і відчувала захоплення від того, що саме вона тримає його зараз під руку. Вона очікувала палкого продовження вечору у її невеличких апартаментах і її проймало завчасне збудження лише від однієї думки про це.

– Не бажаєте морозива? – закрутився коло них хлопчак із морозильною скринею на шиї.

– А що ви можете запропонувати? – інтелігентно відповів чоловік, розглядаючи асортимент ласощів.

За хвилину він тримав у руках два вафельних ріжки, а задоволений юнак вже зникнув з їхнього поля зору, приголомшений небувалою щедрістю чоловіка. Дати на чайові більше, ніж коштує саме морозиво – це було для нього справжньою дивиною.

Чоловік простягнув одне із морозив супутниці і загадково промовив:

– Обожнюю вершки з полуницею, а ви?

Вона відчула як зашарілась, розтанувши під його наполегливим поглядом, а він продовжував з усміхом спостерігати за своєю привабливою супутницею і її невпевненими діями. Жінка ледь торкнулася морозива, відкусивши від нього маленький шматочок і чоловік відчув підсвідому втіху, спостерігаючи як вона невміло намагається злизати із краєчок вуст залишки цієї солодкої речовини. Чоловік хотів запропонувати їй допомогти у цьому, але зрозумів, що ще не час для таких кардинальних кроків – він хотів змусити її знемагати у передчутті, очікуваного для них обох, завершення. Він навмисне торкнувся її оголеної шиї, відчувши як вона здригнулася, але вдав, ніби нічого не відбулося і першим зрушив з місця, виміряючи кроками бруківку набережної Круазетт.

Зовсім раптово чоловік зупинився, відчуваючи запаморочення у голові; він зблід, а на його чолі виступили блискучі крапельки поту. Жінка й не зчулася як він непритомний упав до її ніг, привернувши цим увагу навколишнього люду. Вже за мить його оточив натовп зівак, а вдалині відлунювали сигнали швидкої допомоги, котрі поспішали на терміновий виклик з найвідомішої набережної міста. Ніхто й не здогадувався, що цей випадок стане першим у низці страшних, безповоротних подій, котрі зовсім скоро зваляться на плечі усієї планети Земля.

Ілона швидко перемикала канали у пошуках чогось ненав’язливого. На екрані весь час з’являлися моторошні картини місцевих та зарубіжних новин – ядерний вибух в Японії, цунамі в Індонезії, торнадо над Америкою… Хоч все це відбувалося досить далеко від неї, вона не могла відігнати від себе думку, що рано чи пізно якась катастрофа прийде і до її країни. Тоді вона перетвориться із споглядача на очевидця і хто знає чим це все закінчиться для неї та її близьких.

Налякана власними думками, вона нарешті зупинилася на одному із телеканалів. Всоте тут прокручували затягнутий серіал про сіру мишку, котра врешті решт стає красунею і завойовує серце ідеального чоловіка. Ця банальщина завжди дратувала її, але не сьогодні. Останнім часом вона стала занадто знервованою та сприймала все близько до серця, тому зараз перегляд безглуздої, і в той же час легкої, мелодрами був для неї порятунком від нестримного потоку невтішних новин.

Помічаючи на екрані лише яскраві відблиски, вона замислилася над тим, чому у новинах в основному висвітлюють негативні явища. Рідко їй вдавалося натрапити на оптимістичний сюжет чи побачити радісне обличчя журналістки із місця подій. В основному, кореспонденти повторювали однакові тексти про вбивства, пограбування та природні катаклізми – змінювалися лише місця та кількість жертв. Вона закрила очі. Невже у світі все настільки погано? Чи може, вони навмисно це роблять?

Нещодавно, в одній із соціальних мереж, вона прочитала про методи маніпулювання громадською свідомістю засобами масової інформації. Немов би вони навмисно входять в довіру, а пізніше користуються нею; навмисне застосовують приховані методи психологічного впливу аби змусити громадськість зробити або подумати те, що їм буде вигідно. Може, освітлення світових катастроф і справді комусь вигідно? А може вони просто відвертають цим увагу населення від нагальних проблем?