Роберт Шеклі - Злочинна цивілізація

— Прийміть мої поздоровлення! — вигукнув він. — Любий друже, щирі, найтепліші поздоровлення. Постріл був просто незрівнянний. До того ж не цілячись!

— Дякую, — мовив Баррент. — Я прийшов до вас тому, що,…

Знаю, знаю, — урвав його Френдлер. — Ви хочете довідатися про права й обов’язки Вільного Громадянина. Хіба є щось природніше? Якщо ви зводите присісти на ту лаву, то я через…

— Я прийшов не для цього, — заперечив Баррент. — Звісно, я хочу знати свої права і обов’язки, але спершу мені хотілося б знайти ту дівчину.

— Дівчину?

— Ту, яка сиділа на лаві, коли я ввійшов. Саме вона дала мені пістолет.

Пан Френдлер здивувався:

— Громадянине, ви помиляєтесь. Тут не було жодної жінки протягом дня.

— Вона сиділа на лаві поряд із тими трьома добродіями.

Дуже приваблива чорнява дівчина. Ви не могли не помітити її.

— Звичайно, я помітив би, якби вона тут була, — мовив Френдлер, кліпаючи очима. — Але, як я вже казав, жодна жінка не заходила сьогодні до цього приміщення.

Баррент пильно поглянув на нього й витяг з кишені пістолет.

— У такому разі, де я дістав ось це?

— Я його вам позичив, — мовив Френдлер. — Радий, що ви з успіхом скористалися ним, та зараз я просив би повернути його.

— Ви брешете, — Баррент міцніше стис зброю. — Давайте спитаємо цих людей.

Вілл, а за ним і Френдлер, підійшли до лави. Баррент розворушив чоловіка, який сидів найближче до дівчини, й запитав його:

— Куди пішла дівчина?

Чоловік підняв розпухле, неголене обличчя.

— Про яку дівчину йдеться. Громадянине?

— Ту, яка сиділа ось тут.

— Я нікого не бачив. Рафіле, а ти бачив жінку на цій лаві?

— Тільки не я, — відгукнувся Рафіл. — А я не вставав з цього місця від десятої ранку.

— Я теж її не помітив, — мовив третій чоловік. — А в мене гострий зір.

Баррент оглянувся на Френдлера.

— Навіщо ви брешете мені?

— Я сказав вам чистісіньку правду. Тут цілий день не було ніякої дівчини. Я позичив вам цей пістолет, бо маю такий привілей як президент «Товариства захисту жертв». А тепер, прошу, поверніть його мені.

— Ні, — відрубав Баррент. — Я не віддам пістолет, поки знайду дівчину.

— Це нерозумно, — сказав Френдлер і квапливо додав: — Я маю на увазі, що за таких обставин крадіжка не вибачається.

— Що ж, доведеться ризикнути, — відмовив Баррент, повернувшись і вийшовши з «Товариства захисту жертв».

Баррентові потрібен був час, щоб оговтатись після свого стрімкого вступу в життя Омеги. Від безпорадності новонародженого, вбивши людину, він пройшов шлях до власника протиотрутної крамниці. З забутого минулого на планеті під назвою Земля його закинуло в непевне сьогодення світу злочинців. Він побіжно познайомився зі складною суспільною ієрархією й почав здогадуватись про узаконену програму вбивств. Відчув, що може покластися на себе, й відзначив, що на диво вправно стріляє. Та Баррент розумів, що йому ще доведеться дізнатись набагато більше про Омегу, Землю, себе самого, і сподівався прожити досить довго, щоб усе з’ясувалося.

Та передусім найголовніше. Треба заробляти на життя. А для цього слід вивчити все про отрути й протиотрута; засоби.

Він оселився в квартирі позаду протиотрутної крамниці й став читати книжки, що залишилися після Гаджі Дрейкена.

Література про отрути захоплювала. Тут були відомості про земні рослинні отрути — з чемериці, дурману, отруйного пасльону, тису. Він прочитав про дію болиголова — від попереднього збудження до останніх передсмертних корчів. Можна було отруїтися синильною кислотою з мигдалю, а також наперстянкою. Жахливо діяла тоя з її смертельним запасом аконітину. Були й отруйні гриби, як-от бліда поганка і мухомор, вже не кажучи про суто місцеві отруйні рослини: червоношапник, летюча лілія та смертельник.

Проте рослинні отрути, хоча й численні, були тільки одним розділом його студій. Він мав дізнатися й про земних тварин, морських істот і птахів, про кілька видів отруйних павуків, змій, скорпіонів і велетенських ос. Був і досить разючий вибір металевих отрут: миш’як, ртуть, вісмут. Не забували й звичайні кислоти — азотну, сірчану, соляну й фосфорну. Окрім того, з різних джерел добували такі отрути, як стріхнін, мурашина кислота, гіосциамін та беладонна.

До опису кожної отрути долучений список з однієї чи кількох протиотрут, але Баррент підозрював, що ці складні, ретельно описані формули були здебільшого неефективні. Справа ускладнювалася’ тим, що для успішного лікування потрібно було правильно визначити отруту. А симптоми від різних отруєнь часто збігаються.