Татьяна Тиховская - Антхіл

Далі було фото сороки. Майже нормальної, аби доповідач не пояснив:

— А ця пташка — гібрид сороки й ворони, тож замість білого пір’я має сіре.

Після слів доповідача вже всі помітили: так, зазвичай білосніжна манишка сороки виглядала як шинель, що від часу зблякла і набула якогось блідо-сірого кольору.

А доповідач не припиняв дивувати слухачів:

— Доки нам траплялися гібриди між близькими видами. Але надалі мутації будуть накопичуватися в генах наступних популяцій. І нема гарантії, що схрещування не охопить види більш віддалені. А як згадати, що опромінювання охопило все живе в Зоні, від бактерій до вищих ссавців, то людина як окремий вид, що також вплетений в цей біологічний ланцюг, ризикує зазнати непередбачуваних наслідків генних мутацій. Такі відхилення, як волосяний покрив, зайва пара молочних залоз, хвіст, заяча губа, — це ознаки деградація, що час від часу трапляються, але не знищують Homosapiens як вид. Небезпека в тому, що людина почне схрещуватися не тільки з приматами, як свого часу мріяв доктор Іванов [7] Ілля Іванов (1870–1932) — російський біолог. Брав участь в спробах вивести гібрид людини з іншими приматами. , а й з вищими ссавцями. Чи не це припускав Проспер Меріме [8] Проспер Меріме (1803–1870) — французький письменник, історик, етнограф і археолог. в своєму «Локісі» [9] «Локіс» — повість Проспера Меріме «Локіс» (що в перекладі з литовської означає «ведмідь») описує власника замку, розташованого в литовській глибинці. Незважаючи на освіченість і ввічливість, він вражав гостей своїми ведмежими манерами. З чуток, мати народила його після того, як піддалася насильству з боку ведмедя. ?

В залі почалося збуджене шепотіння між присутніми.

Гектор схилився до Богдана й прошепотів:

— Ти читав того «Локіса»?

Богдан ледь чутно відповів:

— Та ні… Ти ж знаєш, я щодо книжок… Але фільм, здається, бачив. Якась давня екранізація.

— Краще почитай. Сильна річ.

Доповідач між тим закінчував доповідь:

— Таким чином, Чорнобильська Зона відчуження служить ресурсом для деяких популяцій дикої природи за її межами й ставить питання про потенційне поширення радіаційно-індукованих генетичних мутацій серед популяцій незабруднених районів. Хто знає, де зараз бродять мігруючі звірі Чорнобильської Зони? Ретельно простежити їхню міграцію неможливо. Тож якщо не вжити необхідних заходів, то людство чекає генетична катастрофа. Чорнобиль у нас буде жити в генах, доки не вибухне.

Богдан нахилився до Гектора, спитав пошепки:

— Ти щось второпав?

Той відповів невпевнено:

— Начебто. Але таке, що його навіть на голову не напнеш…

Наступна доповідь була не така драматична.

Доповідав бригадир Богдана. Було надано детальну мапу з ділянками різного рівня радіації і видів ґрунту. Зазначено, на яку глибину били шурфи [10] Шурф — неглибока вертикальна гірнича виробка для розвідки корисних копалин. , аби визначити глибину забруднення.

Гектор почав розуміти, що бригада Богдана, між іншим, мала дослідити можливість вилучення поверхневого ґрунту в Зоні. Про це і йшлося наприкінці:

— Технічно це можливо і вже давно застосовується за роботи в кар’єрах. Треба тільки застосувати найпотужніші екскаватори. На кшталт абзетцеру [11] Абзетцер — потужний самохідний багатоковший екскаватор. Ковші розташовано на довгій стрілі-підставі. .

На голограмі з’явився технічний велетень, що поряд з ним звичайні вагони виглядали сірниковими коробками.

Іншим разом це видовище викликало б захват. Але враження вже не всотувалися в уяву хлопців.

— За обсягом це не так вже й багато. Адже далеко не всі ділянки Зони мають радіоактивність, що перевищує допустимий поріг. Ми перевірили мапи радіоактивності Зони. Відхилення в межах допустимого. Таким чином, висновок нашої бригади: так, дезактивувати Чорнобильську Зону технічно можливо.

Наступного дня автобус віз їх додому. Хлопці мовчали. Кожен наодинці перетравлював почуте.

Засоби масової інформації, звісно, про план знищення тварин в Чорнобильській Зоні навіть не натякнули. Все було під грифом «секретно».

А натомість почастішали статті на кшталт: «Україні не вистачає стільки-то ГВт електроенергії на добу, що далі?», «Що стане з цивілізацією, якщо зникне електрика?» і таке інше. Поступово людей підводили до думки: треба якнайшвидше створити потужне джерело електроенергії. Будь-якою ціною.