Олексій Кацай - Капітан космічного плавання

— А!.. Кажу ж, дурниці!.. Коли хлопці мені психушку на дому влаштували й підрихтували таки, а потім на всяк випадок до водної міліції перевели за станом здоров‘я, фантастикою я, Едгаре Фрунзиковичу, захопився. Світи там усілякі, істоти інопланетні, брати за розумом, розумієш, дракони та зорельоти. Цікаво. Відволікає. Потім, ще перед зеленим рухом, в уфологію поліз. Ну, браття, там взагалі!.. Навіть дивно, що ми й досі отут по дніпровських островах никаємось на човнах надувних благеньких, а не на якихсь там шаттлах з гравітаційною тягою за порушниками повз них ганяємось.

— За човни, це ти, капітане, вірно підмітив, — сонно перебив його Погосян. — Давно вже це питання піднімати треба. У браконьєрів — он які „титаники”, а в нас… Та й в „гринпісу” твого…

І він поляскав по гумовому борту човна. Ляскання вийшло тужливе, але доволі гучне. Немов вологе кахикання хворого на туберкульоз.

— Тихіше ви! — ледь іронічно кинув і собі Кременчук. — Ми ж у береговій засідці, а не на толоці зеленій, розумієш…

Знов стало чутно, як біля борту жалісно-жалісно плюскоче вода.

— А все ж таки цікаво, — почувся по хвилині мовчанки голос Погосяна, — ось зірки… — Він явно вдивлявся в зоряне небо. — Я чув, що розбігаються вони в різні боки. Ну, нехай, ми втікаємо один від одного… А вони? Хто гонить їх? Куди вони…

І осікся. Десь вдалині, на межі чутності, почулося слабке стрекотіння. По тому, як зненацька припинилися й слабкі похитування човна, стало зрозумілим, що його почув і Богдан. А потім скам‘янілий було вірменин рвучко сів, повертаючи у бік звуку свій важкий величезний ніс. Неначе нишпорка за вітром.

— Ти диви! — вражено вигукнув він. — І дійсно катер рибнагляду. Його двигун. Стаціонарний. „Газівський”. З-за Чоломаю суне. З боку Раківки. Здається, до вантажного порту завертає. Повз нас пройти має. А Парталога казав, що він аж на місяць розібраний. У ремонті він, казав.

— А я вам зовсім інше казав! Я вам правду казав! — лихоманкове зашепотів Богдан. — Я не знаю, хто там „Гринпіс” фінансує, але ось деякі наші державні організації… Мені хлопці з „Зеленого світу” все з‘ясували: рибнагляд, він не лише браконьєрів „кришує”. Він, рідний, сам цим бавиться. В цілковите своє особисте задоволення.

Далеке стрекотіння набувало басовитих ноток і явно гучнішало. Катер наближався до невеличкої затоки на березі Чоломаю — острову, трохи нижчого за течією від Гременця. Над затокою нависло густе вербове віття, під яким і заховався надувний човен водної міліції. Цього разу взятий Богданом напрокат в міського „Зеленого світу”. Задля конспірації.

Місце для засідки Погосян обрав зручне. Що ж, Дніпро він знав набагато краще за Кременчука, який лиш нещодавно став працювати під його безпосереднім керівництвом. Але Богдан набагато краще за нього знав методи роботи карного розшуку, завдяки яким і за допомогою місцевих „зелених” він лише за декілька місяців розбудував цілу тобі агентурну мережу, про яку раніше водники навіть і не чули. Загалом, капітан Кременчук, перекинутий через хворобу на іншу ділянку роботи, відразу ж поставив собі за мету розбурхати цей „колгосп „Тихе Життя”, на який, з його погляду, в останній час перетворилася гременецька водна міліція. Допомагати йому в цьому мали активісті „Зеленого світу”, з якими від дуже здружився за час своєї клятої хвороби.

Судячи зі звуку, відстань до катеру рибнагляду швидко скорочувалась.

— Ну, чого? Чого сидимо? — розпочав хвилюватися Богдан. — Усе просидимо! Брати треба. Підуть!..

— Кого брати? — раптом засумнівався Погосян. У Кременчука навіть щелепа відвалилась. — Колеги, може, працюють, а ми їм: здрасьте вам…

— Ага, працюють! — голос Богдана аж рватися розпочав. — Працюють вони, розумієш!.. Дніпро вони грабують, а не працюють!

— А докази, рубіновий ти мій?

— Та там, там докази, — махнув Богдан рукою у бік невидимого катера. — Я ж вам повний розклад надав! Я ж цю інформацію по крихті цілий місяць збирав. Сьогодні хлопці з рибнагляду мають електровудками на Чоломаї бавитись, сьогодні. Очортіли зовсім, розумієш!..

— Докази?… — знов якось тоскно видихнув Погосян.

Кременчук зло рвонув шворку старенького „Вихора”.

— Будуть вам зараз докази!

Але мотор у відповідь лише булькнув чимось і знову затих.

— Відставити! — зненацька чужим голосом прорипів Погосян. — Відставити, капітане!.. На якій підставі ми огляд у них робитимемо? За затримання вже й не кажу. Ми ж водна міліція, самоцвітний. А не інспекція навіть. Чи той самий рибнагляд. Про анархію „зелену” вже й не кажу. Функції різні.