Олексій Кацай - Капітан космічного плавання

Один зі смарагдових квітів майнув повз саме обличчя Сонь Іа, розливаючи навколо якийсь тривожний бентежний аромат. Дівчина легенько дмухнула на квітку і вона полинула далі, круто змінюючи траєкторію свого польоту.

— А, може, десь колись якийсь такаманохарський фантаст написав роман про планету Земля? — спитала саму себе. — Треба буде в бібліотеках попорскатись.

Богдан вражено випростався, вже безстрашно здіймаючи обличчя до виру мільйонів зірок, навислими над цим світом.

Навислими над двома оголеними істотами, вигаданими ними. І над квітами ще однієї, які летіли, летіли просто вгору, підхоплені правічним рухом галактики. Квіти здіймалися вище, вище, осипаючи зеленкуваті іскри зерен, що падали на темінь річки, дерев, трав і берегу, на якому поряд з неоковирною копицею лежала срібна бандура. І забутий не віддалік від неї міліцейський кашкет гременецького мента Богдана Кременчука.

— Кожен з нас має право на космос, — почувся йому далекий-далекий, ледь хрипкуватий голос Погосяна. — Річ в тому, як ми самі використовуємо це право…

2006–2007 р.р.

[1] В 1968-му році професор Лавсток висунув „гіпотезу Гайя”, яка стверджує, що наша планета є єдиним живим організмом, який відповідним чином реагує на втручання людини в його життя.

[2] “Гімн Сварогу” (веб-сторінка ГО “Русь”: http://rusruh.narod.ru/)

[3] “Гімн Сварогу” (веб-сторінка ГО “Русь”: http://rusruh.narod.ru/)

[4] Сергій Татчин, „Автентичне”

[5] Тут і далі: Наталка-Артанія Кобза „Дітям Сонця”

[6] Т.Г.Шевченко, „Перебендя”