Володимир Єшкілєв - Гніздо

– Я вам щиро раджу, док, не критикувати дій чинного суверена у присутності офіцерів Служби Запобігання. До речі, моє звання не лейтенант, а прем’єр-лейтенант. Для вас, можливо, це дрібниця, але нас вчать, що критичні непорозуміння починаються саме з дрібниць.

– Навіть так… Гм… Гаразд, я вас зрозумів, – Гурако жестом запросив прем’єр-лейтенанта до виходу зі свого кабінету. – Ви казали, що хочете отримати дані про оптимальний маршрут до північних печер? Я тут вже зробив певні розпорядження… Я ж розумію, все розумію, що б ви там не думали про нас, вчених. А я знаю, що ви про нас думаєте. Дарма… Проте наразі це не важливо, – начальник кампусу ледь не за лікоть повів офіцера вузьким коридором. – Ходімо, офіцере, до лабораторного відсіку. Я познайомлю вас з нашим проводирем. Він в нас трошки специфічний у спілкуванні, але, мушу визнати, свою справу знає. Деякі з моїх співробітників забов’язані йому життям… І ще, – науковий керівник експедиції примружився, ніби від сліпучого сяйва. – Він клон. Я би навіть сказав, що він клон, що свідомий свого життєвого призначення. Своєї, так би мовити, клонської обраності.

«І справді, голомозий клон, – погодився з Гурако прем’єр-лейтенант, побачивши проводиря експедиції. – Скоріше за все, тисяча триста шостої серії. Але ж і здоровенний клоняра, видно, що генетично заточений на лазіння горами і печерами. Колись з такими можна було по-простому. Але тепер лише на “ви” і з перепрошеннями. Он як він нахабно дивиться. Як там сказав док – “свідомий щодо свого призначення”? Напевне ще й член якоїсь підпільної секти… Все в Імперії сходить на пси».

– Доброго дня, – вголос мовив офіцер. – Я прем’єр-лейтенант Со Лай, офіцер Служби Запобігання. Доктор Гурако рекомендував вас як спеціаліста-проводиря.

– Угу, – буркнув клон.

– Що «угу»?

– Ти Со Лай, а я Протон. Проводир.

«Смішне ім’я. Але, треба визнати, що воно пасує до його тупої вухатої морди», – офіцер якомога приязніше посміхнувся клонові і мовив:

– Нам з вами, Протоне, треба вже тепер визначити оптимальний маршрут до північних печер хребта Ронго. Тих, які тягнуться від масиву Тарського до Маунт-Шилд. Потрібний маршрут зі всіма деталями. Його буде введено до навігаторів моїх бійців і роботів. За дві стандартних доби ви поведете туди спеціальну експедицію. Я очолюватиму загін супроводу.

– Що значить «спеціальна експедиція»?

– Дослідницька експедиція зі спеціальним завданням. Будемо шукати рідкісну істоту. Рідкісного тутешнього ксеноморфа. Підемо до печер з важкими транспортними роботами і малим екскаватором на платформі «павука» шостої серії. Біля печер, там, де розлами пересікають стару кальдеру 3 3 Кальдера – заглиблення на вершині вулкана, здебільшого круглої або овальної форми з крутими схилами. вулкана Ронго, до нас приєднаються науковці з орбітальної станції.

– Не вийде.

– Чому?

– Завтра сюди прийде хмарний фронт. Все плато буде в густому тумані. Тиждень, а може, й десять діб. Ті проходи в горах, якими ми йтимемо до кальдери, також будуть в тумані. Нічого не бачитимемо. В дихальних фільтрах буде багато вологи. У тумані погано розпилюються репеленти, якими відлякують звірів. Зовсім не хочуть розпилюватися. Нам буде важко відбиватись від хижаків. Люди загинуть. Треба чекати.

– Наскільки я знаю, в горах не так багато хижаків, як у болотах і джунглях. А мої хлопці, Протоне, давали собі раду і в джунглях. Там також бували густі тумани. Мій загін за два тижні не втратив жодного бійця. Всі вчені, яких ми охороняли, залишилися живими і неушкодженими… – він запнувся, раптом згадавши передостанній день, проведений ним у лісовій зоні Сельви. – Майже неушкодженими.

– Радий за вас. Я ходив джунглями. Тут справді менше хижаків, але вони більші, впертіші й сильніші за болотяних змій і ящерів. Швидко нападають, швидко відступають. Потім нападають ще й ще. Дуже-дуже вперті.

– Ми маємо бойових роботів охорони. Найсучасніших.

– Це мало допомагає.

– Роботи бачать в тумані, як ми у прозорому повітрі.

– Хижаки також.

– В роботів швидша реакція. І потужніша зброя.

– Лачари хитріші за роботів.

– Лачари – це такі хижі комахи?

– А хочете на них подивитися? – з-за перегородки вистромилась голова чорношкірої дівчини з кумедною зачіскою. Її дрібні косички були складені у конструкцію, яка нагадала офіцерові решітку на вентиляційному отворі. На комірі її комбінезона виблискував жовтою емаллю значок авреліанської наукової корпорації.