Едмонд Гамільтон - Зоряні королі

Ліанна дивилася на нього, злегка піднявши тонкі брови. Очі її потемніли.

— Ваша поведінка викличе пересуди. Ви тримаєтеся неприродньо!

Ґордон насилу оволодів собою. Треба грати свою роль. Він ще знайде спосіб до шлюбу повернутися на Землю і обмінятися тілами зі справжнім Зартом. А зараз вона чекає, що він буде палким нареченим. Нехай так! Не його провина, якщо це обман.

— Ліанна, все так милуються вами, що мене навіть не помічають. У ясних очах дівчини відбився подив.

— Я ніколи ще не бачила вас таким, Зарт.

— Отже, це інший Зарт Арн, — засміявся Ґордон. — Зовсім інша людина!

І це була правда, яку знав тільки він один!

Свято тривало. Строкатість, блиск і гул голосів.

Саква, випита Ґордоном, забрала останні залишки його тривоги. Він, здається, мріяв про пригоди? Він отримав те, що й не снилося нікому у його часі. І навіть якщо на нього чекає смерть, хіба він не залишиться у виграші? Хіба не варто ризикнути життям, щоб сидіти тут, у Зоряній Залі Троона, разом з владиками великих космічних королівств, поруч із зоряною принцесою?

Красивий, червонолиций молодий чоловік Сат ІІІамар, що сидів біля Корбуло, правитель союзного королівства Полярної, як пізніше дізнався Ґордон, зі стуком поставив свій кубок на стіл.

— Нехай вони нападуть! Чим швидше тим краще! — вигукнув він, — Настав час провчити цього Шорр Кана! Адмірал глузливо подивився на нього.

— Настав час, ваша високість. А скільки бойових кораблів дасть Полярна нашому флоту?

— Боюся, всього кілька сотень, — розгубився Сат Шамар. — Але зате відмінної якості!

Цю розмову, очевидно, почув і Арн Аббас зі свого троноподібного крісла.

— Люди Полярної доведуть свою відданість Імперії. Це безсумнівно, — прогримів він. — І Фомальгаут, і Лебідь, і Ліра, та інші наші союзники.

— Якщо не підведуть барони Геркулеса, — підхопив Сат Шамар, — нам нічого боятися Хмари!

Ґордон побачив, що погляди присутніх звернулися на двох чоловіків, які сиділи за дальнім кінцем столу. Старий з холодними очима і високий атлет років тридцяти. На їх плащах виблискували емблеми Скупчення Геркулеса.

— Конфедерація баронів вірна своїм зобов’язанням, — сухо відповів старий. — Але з даного питання ніякі формальні зобов’язання нами не приймалися.

Масивне обличчя Арн Аббаса потемніло від невдоволення, проте Орт Бодмер, верховний радник, звертаючись до старого барона, сказав примирливо:

— Всі тут поважають горду незалежність великих баронів, Зу Різаль. Але ми переконані, що ви ніколи не підете на угоду зі злобним тираном.

Трохи згодом Арн Аббас встав з-за столу. Юрби гостей почали розтікатися з Зоряної Зали. Придворні розступалися перед Ґордоном і Ліанною. Дівчина всім посміхалася, з багатьма розмовляла, вона відмінно володіла собою. Ґордон лише недбало кивав у відповідь на привітання. Можливі помилки його не бентежили, він відчував досконалу безпечність та незвичну теплоту всередині.

Ця саква виявилася воістину чарівним напоєм! Шкода, що не можна взяти хоча б трохи її з собою, до свого часу…

Він зрозумів раптом, що з Ліанною вони стоять на порозі величезної зали. Чаклунське зелене світло випромінювали палаючі комети, що повільно повзли штучним небосхилом. Тут кружляли у танці сотні пар під чарівну музику невидимого оркестру.

Ґордона вразили неправдоподібно плавні рухи танцюючих. Вони немов парили у повітрі. Потім він здогадався, що зала обладнана антигравітаторами, які зменшували вагу. І було зрозуміло, що він не зможе повторити жодного па цього повітряного танцю.

— Наскільки я пам’ятаю, ви кепський танцюрист, — сказала Ліанна, — краще ходімо до саду.

Звісно, справжній Зарт Арн, вчений-самітник, і повинен бути таким! Що ж, тим краще.

— Ходімо, — засміявся Ґордон. — Повірте — я танцюю ще гірше, ніж ви думаєте! Ліанна заклопотано глянула на нього.

— Ви дуже багато пили на святі. Я раніше не бачила, щоб ви пили сакву. Ґордон знизав плечима.

— Я спробував її вперше. Вони вийшли до саду, і він не втримався від захопленого вигуку. Кущі і дерева були усіяні безліччю сяючих квітів — рубіново-червоних, смарагдово-зелених, бірюзово-блакитних. Легкий вітерець був насичений їх п’янким ароматом. Пізніше Ґордон дізнався, що батьківщина цих квітів — радіоактивні планети далекої зірки Ахернар.

Позаду нього здіймалися до зір тераси гігантського палацу. Навколо ритмічно коливалися сяючі квіти. І три місяці сяяли у зеніті, додаючи останній штрих до чарівної картини.