Едмонд Гамільтон - Зоряні королі

— Слухаю, ваша високосте? — запитально повернувся до нього слуга.

Як позбутися його? Ґордон вирішив цю задачу найпростішим способом.

— Я передумав, — недбало промовив він. — Ти мені не потрібен, можеш йти.

Слуга з поклоном вийшов. Тепер можна злегка розслабитися. Не така вже й хитра тактика — але вона, принаймні, дала Ґордону тимчасовий притулок у покоях Зарт Арна.

Він раптом зрозумів, що важко дихає, наче після важкої роботи… Руки в нього тремтіли. Роль принца давалася йому нелегко. Він витер лоб.

— Боже мій! Чи був ще хто-небудь у такому становищі?

Його стомлений мозок відмовлявся роздумувати над цією проблемою. Ґордон повільно пройшовся по всіх кімнатах.

Обстановка була порівняно скромною. Мабуть, Зарт Арн не прагнув до розкоші. Прості шовкові завіси, суворі металеві меблі, стелажі з думкозаписами, апарат для їх читання… Одна з кімнат була обладнана як лабораторія.

Він заглянув до маленької спальні, потім вийшов на терасу, повну зелені та світла.

— Боже, мені й уві сні не ввижалася така краса!

Тераса, цей маленький висячий сад, розташовувалася високо на західній стіні величезного палацу. Перед Ґордоном відкрилася панорама Троона.

Місто слави грандіозної зоряної імперії, осередок величі та могутності багатьох тисяч зоряних світів! Місто такої пишноти, що очі Джона Ґордона, людини з маленької Землі, були засліплені і паралізовані.

Сліпучий диск Канопуса спускався до обрію. У його блиску круті схили Кришталевих гір здавалися прапорами небувалої яскравості.

Та ще яскравіше сяяли казкові вежі Троону. Куполи, мінарети, будівлі з блискучого скла. Палац, на одній з терас якого стояв Ґордон, був найвищим. Оточений квітучими садами, він здіймався над великою столицею.

У сяйві призахідного сонця, над мерехтливими піками і хвилястим срібним морем, немов райдужні бабки, майоріли літаки. З космопорту на півночі велично піднялися кілька могутніх бойових кораблів і зникли у височині неба.

Грандіозність видовища придушувала. Місто було живим серцем небесних просторів і об’єднувало зірки та світи, які Ґордон проминув у польоті.

«А мене вважають сином тутешнього володаря! — вражено подумав він. — Я не витримаю цього. Це занадто непомірний вантаж…»

Колосальна сонце сіло. Бузкові тіні збиралися у оксамитову ніч. Приголомшений і пригнічений, Ґордон дивився, як на вулицях спалахують вогні. Запалали вони і на нижніх терасах палацу.

Два золотистих місяця піднімалися у небо, в якому сяяли міріади зірок, складаючись у незнайомі сузір’я і змагаючись з тріпотливими вогнями міста.

— Ваша високосте, вже пізно! Ґордон обернувся. Йому кланявся кремезний чоловік, шкіра якого відливала блакиттю. Хтось із особистих слуг Зарт Арна, здогадався Ґордон. З ним потрібно бути обережним!

— Свято Місяців починається за годину, — продовжував слуга. — Вам потрібно підготуватися, ваша високосте.

Ґордон згадав слова Джал Арна про свято. Ймовірно, на цей вечір призначений королівський банкет. І ще Джал Арн говорив про якесь оголошення, що його Арн Аббас повинен зробити. Про Ліанну, про Мери і про його обов’язок!

Випробування буде серйозним. Збереться купа гостей, і всі вони, очевидно, знають Зарт Арна та помітять найменшу помилку. Але доведеться йти.

— Що ж, вдягаємося, — сказав Ґордон. Слуга подав йому чорний шовковий костюм, накинув на плечі довгий чорний плащ. Потім приколов на груди комету з блискучих зелених каменів — знак високого походження, як здогадався Ґордон. І, знову побачивши у високому дзеркалі свою незнайому постать, смагляве, з різкими рисами обличчя, він не міг повірити у реальність того, що відбувається.

— Мені треба випити, — уривчасто сказав він. — Щось міцне. Слуга поглянув на нього з легким подивом.

— Саква, принце?

Ґордон кивнув. Слуга приніс кубок з темною рідиною, вона рознесла по жилах лоскотне тепло. Після другого кубка він уже відчував безтурботну впевненість. «Я хотів пригод — подумав він, виходячи з покоїв. — Що ж, я маю їх!»

Щоправда, пригод вийшло навіть більше, ніж він сподівався! Ґордон ніколи і не мріяв про те, щоб з’явитися перед знаттю великої зоряної Імперії у образі її принца!

Приміщення гігантського палацу були наповнені м’яким світлом, тихою музикою, сміхом. Рухомі килими несли по коридорах групи святково одягнених чоловіків і жінок. Ґордон — всі йому шанобливо кланялися — впевнено приєднався до потоку.

Килим виніс його до великого вестибюлю з блискучими золотими стінами. Перед ним розступалися виряджені вельможі. Ґордон зібрався з силами і зробив крок до високого розвороття, масивні золоті двері були відчинені. Камергер у шовковому одязі вклонився і оголосив: — Його високість принц Зарт Арн!