Андрій Крижевський - Евотон - 180

– Ситуація змінилася… – все так само задумливо усередині голови друга пролунав голос Майкла.

– Проте пропонувати йому владу з ув’язнення і полону – самогубство. Отже існує щось, що тобою не вимовлялося тоді, але що зрозумів і прийняв Вархунд. Тому в полі не існує відповідних даних.

– Баланс порушився, Пшемиславе! – з деякою тривогою промовив очільник другої Формації.

– Хай твої абсідеуми горять у пеклі! – обурився Пшемислав. – Не хочеш відповідати – не потрібно!

– Абсідеуми? – Майкл виринув із роздумів. – Між іншим, саме вони забезпечили нашим земним цивілізаціям мир і спокій. З одного боку, тепер немає ворога. З іншого – допомогли організувати сулівейців, повернути їх в наше століття. Пам’ятаєш, що почали витворяти земляни в сулівейських державах після перемоги над абсідеумами?!

– Добре тоді їм пропаганда промила мізки…

– Утім, зауваж, ця пропаганда зіграла злий жарт із ними ж! «Абсідеуми – визволителі від гніту Ради і Покоління!» Ну що ж… Довелося скористатися закладеною в їхній мозок установкою, яку завдяки Випромінювачам покійного китайця тепер не виб’єш без їх повторного використання.

– Атож… Що може спричинити небезпеку для їхнього здоров’я, – почулося від Пшемислава. – Є абсідеуми – є спокій на Землі. Парадокс! Скажи таку фразу кілька років тому – покрутили б пальцем біля скроні.

– Точно, приятелю. Але якщо наш пес зірветься з ланцюга, то за ним рвонуть і сулівейці! – американець знову замислився, а потім махнув рукою із словами: – А! Гори воно все в пеклі! – і розсміявся, тим самим видавши перші звуки за весь час здійснення Виклику.

Хлопці, яких продовжували супроводжувати Ферруанці, не відстаючи від них ні на крок, попрямували назустріч абсідеуму, котрий за мить мирно розминувся з ними. Костюм прибульця привертав увагу витонченістю форм і строгістю стилю: блискучі туфлі, випрасувані брюки, розстебнутий на два верхні гудзики комірець білосніжної сорочки, злегка звужений у талії піджак. Погляд нерухомий і зосереджений. Як завжди… Іноді здавалося, що така поведінка – вищий ступінь зневаги, а деколи – їхній природний стан. Майкл дотримувався другої думки…

Залишивши прибульця позаду, американець голосно промовив:

– Негайно відпустити дівчину!

Наказовий тон і несподіване розпорядження очільника Формації неабияк здивували Пшемислава, а Майкл вичікувально подивився у бік абсідеума: інопланетянин все так само незворушно продовжував свій шлях…

– Гм… – полегшено зітхнув американець і посміхнувся полякові. – Божевільного вже привели в кімнату для допитів? Гадаю, що ми його довго не протримаємо там…

Пшемислав щось йому відповів про хід виконання. Саме у цей момент абсідеум поволі озирнувся, затримавши на мить пильний погляд на Майклі.

Задля дотримання тутешніх правил очільнику другої Формації знову довелося активувати тепловізор, тому що з-за найближчого повороту випірнули два роботи-конвоїри. Лінзи Майкла без зусиль дозволили виявити ув’язненого, який відставав від першого Ферруанця і випереджав другого рівно на п’ять кроків. Землянин першої Формації йшов лицем до американця, який краєм ока помітив плавний рух вгору середнього пальця руки ув’язненого. А логічним завершенням зухвалої поведінки чоловіка стала його злісна усмішка…

«Кількість!» – раптово промайнуло в голові у Майкла: він помітив трьох абсідеумів у кінці коридору – якраз біля входу в кімнату для допитів. Їхня поведінка здалася американцеві досить дивною і насторожливою. Прибулець у центрі групи стривожено поглядав то на очільника другої Формації, то правіше. Абсідеум ліворуч з тими ж невластивими їхній цивілізації почуттями розглядав свій бік коридору, який тягнувся перпендикулярно головному. «Кількість і…»

– І їх завжди стільки? – з підозрою запитав Майкл за допомоги Виклику.

– Ні, – блискавично випалив поляк, розмірковуючи, мабуть, про те ж.

Американець не зводив насторожених очей з інопланетян. У його уяві виринали картини, на яких вимальовувалися обличчя… Вархунда, який притискував вихором загін поліцейських в Одесі, але який втратив зв’язок з полем не без втручання очільника другої Формації… Брата абсідеума, який вмить відновив колишню велич від вимовлених Майклом слів. «Яку ж він тоді відчув надію, коли я запропонував спільний штурм!»

– Залишилося тільки сказати, що…

Американець збентежено глянув на друга.

– Що ти запропонував штурмувати? І в такому разі ми маємо справу з військовим союзом? – пролунав голос у нього в голові.