Андрій Крижевський - Евотон - 180

Усі приміщення будівлі в цілях запобігання хвилюванням освітлювали темно-синім світлом. Освітлення дихало разом зі всіма: колір поступово і плавно змінювався від блакитного до темно-синього і навпаки. На підлозі у всіх приміщеннях не було видно жодного предмету, жодного виступу. Лише ідеально гладка і рівна поверхня… Майкл відкрив панель управління Помічником на своїх лінзах і подумки активував тепловізор: простір між Ферруанцями заповнили ув’язнені – рухливі червоні силуети. Звісно, лінз з тепловізорами у них не було, а режим невидимості вмикали для кожного з них перед тим, як вони покидали камеру. Другий захід безпеки.

Землянин рушив разом з Ферруанцями праворуч, до ліфта-платформи, який зупинявся біля зовнішнього краю балконів із синім підсвічуванням. Щойно Майкл зупинився, виникли й ущільнилися поручні ліфта.

На тридцять п’ятому поверсі очільника другої Формації чекав Пшемислав – представник Покоління, відповідальний за колонію другої Формації. У цій же будівлі містилася колонія першої Формації, керівник якої мав таку ж посаду.

Майкл роздивлявся Пшемислава: зріст – десь метр сімдесят п’ять, середньої довжини розтріпане каштанове волосся, іскристі карі очі. Округле з чіткою лінією підборіддя обличчя освітлювала щира усмішка, примушуючи Майкла посміхнутися у відповідь. Поляк був його близьким другом…

– Пшемиславе! – тепло промовив американець.

– Майкле! Чудова краватка! – весело відзначив поляк.

Хлопці потиснули один одному руки і дружньо обнялися. Ферруанці залишилися біля ліфта-платформи, а земляни відправилися в коридор за номером п’ятдесят п’ять.

– Дівчину й чоловіка доправили сьогодні. Вже сім годин перебувають у камері. Передали мені, оскільки їх затримали абсідеуми, а не поліція Ради…

– Так, я в курсі. Вихопив з поля ще до того, як мені доповіли… І відразу відправився до Відірваного…

Пшемислав затримав Майкла і довірливо запитав:

– Питання як до друга… Слухай, а ти не забагато собі дозволяєш? Очільник абсідеумів все-таки… Два роки тому жодне явище у Всесвіті не викликало стільки страху і паніки, як він і його інопланетна банда…

Увагу очільника другої Формації привернула вільна камера з правого боку.

– Зараз, почекай… – Майкл сердечно стиснув лікоть поляка й упритул підійшов до входу в приміщення.

Подолавши прозорий стабільний буфер, він опинився у викривленому просторі: нейтральним евотонам, які генерувалися речовиною, що знаходилася всюди в межах камери, задавалися відкоректовані значення мірності. Але вибірково… Параметри частинок американця й інших предметів, якби такі були тут, не зазнавали змін. Тому реально в об’єкті простору було більше. Одначе зовні так не здавалося. Для спостерігача ззовні об’єкт зберігав свої початкові пропорції. А все тому, що щойно евотони перетинали встановлену межу – їхні значення поверталися в початкову точку.

Майкл відчував справжню насолоду… У цей момент він прагнув усвідомити, що перебуває не тільки в деформованому просторі, а й у такому ж Всесвіті. Землянин уявляв його межі, що одночасно є межами чорної діри, яка для непідготовленого спостерігача із зовнішнього Всесвіту не могла вміщати простори нашого неосяжного дому.

Американець поглянув на зелене світло біля автоматично зниклого отвору й попрямував до друга, що чекав зовні. Щойно він підійшов до бічної поверхні, Система вмить забезпечила йому вихід.

– Абсідеуми… – із захопленням, але й з деякою часткою презирства промовив американець.

У коридорі з’явився один з представників абсідеумської цивілізації, примусивши Пшемислава підозріло покоситися в його бік.

– Наше завдання – витягнути з них все, що вдасться! – почулося в голові у поляка, який прийняв запрошення Майкла щодо Виклику. – Такий шанс, можливо, більше не з’явиться!

– Тільки якщо вони не отримають своє першими. Майкле, мені як кращому другу…

– Алі мене сьогодні питав про те ж.

– І ти відповів йому? – заінтриговано звернувся поляк. – Що ти йому відповів?

– Що мета Вархунда – збереження свого впливу і влади, в чому ми йому й допомагаємо, користуючись його безмежною потребою в контролі абсідеумів.

– Про що ти тоді думав два роки тому? Майкле? – Пшемислав спробував висмикнути американця з роздумів, в які той несподівано занурився.

– Вдруге за сьогодні… Простір спілкується зі мною…

– Справді, в інформаційному полі присутня тільки та інформація, яку ти щойно озвучив.