Андрій Крижевський - Евотон - 180

Промені світла для переконливості знову освітили обличчя тезійця, який добровільно доєднався до групи, що почала поволі віддалятися.

Тим часом очільник тезійців, затримавшись на деякий час, плавно підійшов до гібриода, нахилився й пильно оглянув його. Обережно й дещо таємниче він акуратно витягнув з-під скривавленого бронежилета зошит з написом «Сни. Деумія». За мить у безпосередній близькості прогриміли декілька вибухів, прокотившись вібрацією по землі. Чоловік важко розплющив очі і збентежено втупився у прибульця із зошитом:

– Хто ти? – гібриод спробував звестися на ліктях, але сили вже не вистачало через значну невпинну кровотечу. – Що ти за чортівня така? – з болем у голосі запитав він.

Тезієць замахнувся із словами:

– Твоя смерть!

Землянин, немов кидаючи виклик решті перехожих, не розглядав Ейфелеву вежу. Його голова метлялася з одного боку в інший. Насичені барви заходу золотили величну споруду, яка свого часу дивом уціліла, але чоловік ігнорував її, впритул не помічаючи. На мить стривожений погляд зупинився на рештках Етона, який перетворився на експонат просто неба: два роки тому Париж занурився у вогонь, як і значна частина території планети. Потім чоловік несподівано розвернувся і обережно протягнув долоню до лавки на антигравітації. Міліметр за міліметром…

– Немає межі? Межі не може бути. Межа не виявляється. Може з’явитися. Немає межі? Так… Межа може з’явитися несподівано! З’являється. Немає. Межі бути не може. Немає межі… Межа всюди…

Будівлі навколо Ейфелевої вежі, та й уся французька столиця істотно змінилася і набула вигляду інопланетного мегаполісу: високі прозорі споруди з незліченною кількістю яскравої рослинності; органічно вбудовані в нову архітектуру вулиці з антигравітаційними лавицями й ліхтарями; антиграви, що вилітають з перетворених станцій метро і зливаються в небі з іншими в суцільних потоках; Етони, які стрімко пронизують хмари… Грандіозна картина, насичена могутністю майбутнього в прийдешньому!

Утім, обличчя чоловіка не виражало ентузіазму. Брови стрімко злетіли і опустилися. І знову… Рухи повторювалися кілька разів. Нарешті він сів… Його погляд не затримувався ні на одній точці простору довше, ніж на півсекунди.

– У космос… Тепер можна розгледіти космос. Космос… Де мчить прозора планета… – бурмотів він впівголоса.

Зліва почувся уїдливий сміх. Звісно, чоловік не відреагував на нього. Четверо парубків років двадцяти наблизилися і почали агресивно жартувати над божевільним. Їхній різнобарвний одяг, який символізував епоху цілковитої свободи стилю і самовираження, міг би привернути увагу органів правопорядку до норвезьких подій, але не тепер…

Найактивніший з них, у прозорій футболці, на якій періодично пробігали фіолетові хвилі, підніс до голови чоловіка, який відстороненим поглядом втупився їм під ноги, склянку з водою. Раптом вода закипіла, і мерзотник вилив її на скуйовджене волосся чоловіка, який лише злегка сіпнувся на місці. Парубок напружився під здивовані вигуки інших, а потім ударив чоловіка кулаком в щелепу, від чого той упав і розбив лоб об тверду поверхню лавки. З його губ сповзла слина, а очі зробилися скляними.

– Лише тридцять відсотків… Тільки тридцять. Для душі – тридцять, але не більше…

– Та що цей навіжений белькоче? – пролунало з-за спини хлопця, який, глумливо сміючись, усадив чоловіка назад.

З-за дерев з’явилася дівчина років двадцяти п’яти, рішуче перетнула площу і наблизилася до різнобарвного натовпу.

Тим часом мерзотник продовжував веселитися: щільність його брюк в районі ширінки починала зменшуватися.

– Якщо не вийшло окропом, то…

– Та як ви смієте?! Я зараз поліцію покличу!

– Абсідеумів?! – розсміялася група молодиків у відповідь на вигуки тендітної жінки.

Мерзотник зупинив розосереджений погляд на дівчині. Раптово до неї підскочив другий хлопець і повалив на сусідню лавку. На тротуарну плитку впала її сумочка, після удару об поверхню зробившись прозорою. Дівчина спробувала встати, але підскочив мерзотник і сів до неї на коліна, облизуючись. Одночасно її шию обхопив один з браслетів субстанційних кайданок, які, ласо посміхаючись, тримав у руці третій хлопець.

– Звідки це в тебе? – запитав четвертий, який меланхолійно спостерігав звіддаля.

– Украв два роки тому в якогось дурня з автоматом…

Субстанція, що охопила шию, потягнула голову дівчини назад, третій хлопець схопив її за підборіддя. Його долоня не давала дівчині можливості закричати, її дихання збилося. Мерзотник позбавився від частини брюк у певному місці й уже запустив долоні під блузку, натиснувши на живіт і мацаючи ніжні груди. З широко розплющених очей дівчини потекли сльози…