Інга Квітка - Всемогутній кристал

Взяв дідусь дитину, свою палицю і відправився в гори. Пройшов він через вузьку річку, перейшов глибокий яр, поки не знайшов широкої стежки, яка розділилася на чотири різні шляхи.

Обрав дідусь ту, що була йому потрібна й пішов вперед. Хотів він пригостити Ярослава лісовими ягодами чи водою, проте кристал відмовився. Похитав головою старенький, не знаючи, що робити та продовжив свій шлях.

І от дійшов він до високих дерев. Надумав трохи перепочити аж раптом побачив, вовк ніби нізвідки з’явився. Загарчав хижак на старенького й у Ярослава потемніли очі. Подивився звір на кристала, ліг перед стареньким й тихенько заскавчав. Пройшов дідусь повз хижака і пішов далі шукати печеру, дивуючись, чому вовк передумав на нього нападати?

Побачив старенький перед входом у печеру яструба, який охороняв чарівну квітку. Ця квітка цвіла лише раз на рік і лише в цей час її можна було зірвати. Адже поки квітка цвіте, яструб не мав права відмовити тому, хто прийде за нею.

Бо як відмовить яструб в той час квітку віддати, накличе на себе страшну біду. Доведеться йому перетворитися на людину й ходити по світу, доки сам він не знайде того, хто буде більше за інших заслуговувати на чарівне зцілення та тією пелюсткою скористається. Тільки після цього яструб зможе знову з людини на птаха перетворитися.

Підійшов до птаха дідусь, низенько йому вклонився і запитав:

– Пане яструб, я прийшов за квіткою.

Не встиг птах відповісти старенькому, як побачив Ярослава. Відступив він назад, замахав своїми величезними крилами, затупотів лапами та дзьобом в бік кристала показав:

– Якраз вона зацвіла, але ти, старий, краще йди своєю дорогою і до мене більше не повертайся!

– Чому? – здивувався дідусь. – Я за цією квіткою до тебе багато разів приходив і ще жодного разу ти мені не відмовляв. Ти допомагав мені зцілювати і людей і звірів і птахів від страшних недуг. Подивись на цього малюка, який не може говорити. Невже ти йому відмовиш? Він постійно мовчить, навіть не плаче. Здається мені, що він німий, що скажеш? Чи я помилився?

– Малюка?! – закричав птах. – Цього разу ти привів до мене не людину, не птаха й навіть не хижого звіра! – він примружив очі, щоб не бачити, як старий почав тицяти в нього своєю палицею. – Це всього лише камінь, кристал, у людській подобі. Певно ти забажав його побачити людиною і він став таким, але лише зовні. В ньому немає життя! Він не такий, як ми з тобою. – зітхнув яструб та розповів старому про Володаря і Королеву, – розумієш, цей кристал лише відлік часу до тієї миті, коли землю назавжди поглине темрява чи світло.

Від почутого старенький геть розгубився. Стало йому не по собі. Ухопився він за серце, тяжко зітхнув та все ж у почуте відмовився вірити:

– Я не вірю тобі. Я знайшов цей камінь, як ти сказав – кристал, у лісі та звідки я знаю, що ти кажеш правду? Може ти хочеш відібрати у мене дитину?

– Ні! – виправдовувався яструб. – Коли до мене приводять когось живого, я це відчуваю. Зараз переді мною лише камінь. Так, він має зовні тонку оболонку людини. Але якщо йому вколоти пальця, з рани не потече кров. Малюк, який в тебе на руках – не живий і не мертвий. Як прийде ніч, подивись на зорі, сам все зрозумієш.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.