Те, як Валера розповiдав, навело мене на думку розпитувати про червону зону в когось iншого. Мiй редактор в агентствi сказав би, що його розповiдь однобiчна. Незбалансована – був такий професiйний термiн.
Вiн мене про зелену зону не розпитував. Вiн знав. У зеленiй зонi працюють за робочими вiзами багато арникiв. Хоча переважно вiзи дiють лише щодня вiд 8 ранку до 10 вечора, цього досить, щоб арники знали зелену зону значно краще, нiж жирiки – червону. Валера сказав, що подруга його сина, наприклад, кiлька рокiв поспiль поновлює робочу вiзу. Живе вона неподалiк вiд КПП. Зручно.
Я розповiв йому про свiй перший вечiр у червонiй зонi.
– Ага, – сказав Валера, – втратив роботу i перейшов
через КПП серед ночi?
Я проiгнорував це зауваження. Сказав, як вразило, коли мене запросили до хати. Валера хмикнув:
– А ти думав, ми тут усi морлоки, якi пожирають елоїв?
Це я теж проiгнорив, бо не зрозумiв, i розповiв про десятилiтнього веснянкуватого хлопчика, який вранцi вдягав гумовi чоботи, розповiдаючи, що його батьки на заробiтках у Сiмнадцятцi, тому вони з сестрою живуть у дiда з бабою, але хлопчик також працює. Як виявилось, працює – означає бере лопату i йде на дорогу кидати болото й камiння з купи на купу. Хлопчик i порадив менi виходити на дорогу та сподiватися на попутку – так добиралися до REE-17 його батьки. Вiн також показав, де у них продавався вживаний одяг. У сараї шмаття лежало купами у фанерних ящиках, у яких треба було ритись, а кращий одяг був складений на розкладачках, пiд ними стояло i взуття – там я купив замiсть мiських туфель високi черевики на товстiй пiдошвi:
– Оцi, якi ви назвали гiвнодавами, – показав я Валерi.
Менi було гидко, що хтось носив їх до мене, але цього я не сказав. Я згадав, що вчора не мився, й вiд цього теж стало гидко.
На пропозицiю Валери я закурив iще. Знову закашлявся, але бiльше не вставило так, як першого разу. В кабiнi було тепло, пахло мастилом i димом. Тут сидiла симпатична людина й було затишно, я дивився на багнисту дорогу та скособоченi будинки зi старих дощок i шиферу й радiв, що їду в теплi. Заколисувало. Я зсунувся на сидiннi з порепаного дерматину й пiд торохтiння двигуна заснув.
Прокинувся спiтнiлий. Прокинувся вiд того, що ми стояли. Було тихо. Я визирнув у вiкно. Вiд придорожнiх сiро-коричневих сламiв iшов, переступаючи по грязюцi, Валера. Вiн балансував, щоб не послизнутись i не впустити
те, що нiс.
– Тримай, – сказав Валера, всiвшись на своє мiсце.
Вiн подав менi бутерброд iз плавленим сирком i пластикову посудину з кавою.
– Дякую.
– Тоха, ти точно не ховаєшся, правда? Бо зараз буде КПП, перевiрятимуть документи.
– КПП? – я обпiк горло кавою. – Посеред червоної зони?
– Ти не знав?
Я похитав головою.
– Нiчого серйозного. Тут вiза не потрiбна, тiльки документи перевiрять i податок заплатити. Сорок баксiв з носа.
– Чорт.
– От я й питаю.
Вiн завiв тягач i, поки ми їхали, розповiв менi, що робити.
R-04
– Сциш?
– Сцу, – визнав я.
– А ти не сци. Через кiлька хвилин будемо. Слухай, Тоха, – сказав Валера, – я тебе чекатиму пiвгодини за КПП, але коли раптом що… я в зонi не завжди, тож запиши контакти мого сина.
– Я ж повикидав усi гаджети, нема як.
– Макiтро ти грiнзонiвська! – Валера полiз у нагрудну кишеню й дiстав блокнот, – папiр!
Вiн записав контакти олiвцем, вирвав листок i подав менi:
– Рома живе в гуртожитку. Справжнiй гопник, – засмiявся вiн. – Iз городського общежитiя пролетарiату. Може, й тебе там поселить, теж такий будеш.
– Дякую.
– А тепер давай. Пам'ятай, ти тiльки тупо в руки блякам не йди. Самi вони вiд своєї бази в ред-зону по тебе одного не полiзуть. Багато честi.
Валера по дорозi розповiв, що обiйти такий кордон мiж червоними зонами неважко. Вважається, що вони для безпеки – але ясно, що у справжнього злочинця є грошi навiть щоб жити в зеленiй зонi, не кажучи про проїзд мiж червоними. Цi кордони – просто для обмеження мiграцiї. А то б усi поперлися на захiд: багато арникiв вважають, що Захiдна Європа – одна суцiльна зелена зона. Це не так. На Заходi теж є свої червонi та зеленi зони, правда, зелених вiдносно бiльше, нiж тут. Може, в Захiднiй Європi бiльше шансiв знайти точку G. Валера не знав.
А про свою втечу вiд закону я можу в ред-зонi особливо не переживати. Так, у червонiй зонi, як i в зеленiй, понатикано камер стеження, вони ж тепер дешевi, як пiсок. Деякi автоматично розпiзнають обличчя – але це нiчого не означає. Нiхто не буде мене в ред-зонi виловлювати – дорого. Та майже на кожного арника є файл, всiх не повиловлюєш. Той купував краденi драгз, тобто лiки. Iнший збрехав при подачi документiв на вiзу в зелену зону. Третiй спробував пiдробити логотип газованого напою, щоб краще продався саморобний. Бiднiсть – це вже злочин, засмiявся Валера. Ми всi тут у червонiй зонi – злочинцi.
Читать дальше