Пацієнт недовірливо відслідковував кожний рух лікаря. Хлопець витягнувся на кушетці, підігнувши ноги в колінах, і похнюплено роздивлявся плямисту лікарняну стелю. На щелепі цвіла фіолетово-жовта гематома.
– Льодом і все, – скрипуче промукав він, ковтаючи слова.
– Ну, зараз пропишу вам пігулку, мазь, зробимо знімок, – лікар відірвався від злощасної щелепи й щось діловито написав на папірці. – Нанні проводить вас на рентген… Ось так, маєте рецептика… А лікуватися треба було. Дарма, що тільки льодом. Можна робити пов’язки з медом та алое, народна медицина також діє ефективно.
Хлопець тиждень тому прибув на швидкій з Трояндової площі після чергового розгону демонстрантів поліцейськими, але того ж дня знову втік, тримаючись руками за щоку – відвойовувати нове майбутнє. Сьогодні він сам прийшов до Гарцасі, щоб все ж таки долікуватися як слід, і терпляче чекав тепер на фінал неприємної процедури пальпації.
– Чому ви, лікарі, не допомагаєте нам? – ледве відкриваючи рота, обпершись на лікоть, і підставляючи щелепу під світло медичного ліхтарика, спитав хлопець. Гримаса болю зробила його вираз обличчя ображено-дитячим, очі мимоволі наповнилися сльозами. – Ви не вірите у революцію?
– Революція схожа на ампутацію, вона незворотна. Вона як радикальний метод, яким лікар має користуватися лише в разі загрози життю. – сказав Гарцасі. – Щодо допомоги…Чому ж не допомагаємо? Я ж вам надаю медичну допомогу. Ви звернулися, чи не так? Ну, а я допомагаю… Лежіть тихесенько, не рухайте щелепою, будь-ласка… А на полі бою нас не буде. Побачите ще, повстання все одно задушать. Бо все це безглуздя, Мирко. Друже мій, друже! Ви нашпиговані пропагандою площ!..
Щодня, за власними спостереженнями Гарцасі, революціонери збирали навколо себе молодь на площах, і цей натовп незадоволених день-у-день більшав. Лікар вірив, що революціонери, звісна річ, просто дурили людей сумнівними обіцянками свободи та новітніми ідеями вільного суспільства, в якому все вирішуватиме народ, а багатії виконуватимуть його волю. Для Гарцасі було неважливо, чи робили це революціонери свідомо, чи всю ту темну справу робив за них ентузіазм романтиків. Головне, що пропаганда нового суспільства давала свої паростки, на які тверезомислячий лікар дивився з острахом. Південь та північ країни розривали заклики повалення старого режиму диктатора, вимоги підвищення зарплатні, розподілу земель між бідняками та надання права голосу для жінок, селюків та альвів. Тут і там спалахували народні та расові протести, альвійські страйки, але поки що поліцейські вдало гасили їх кийками та газом. Заколотники прагнули змін і вбачали їх, як мінімум, в усуненні з трону короля Буста Червоновуса ІХ та у заснуванні народної Палати Лордів, яка мала утворити постійну коаліцію людей з представниками альвів.
Все це Гарцасі презирливо називав «критичним станом» і чекав на його трагічну, але необхідну кульмінацію.
– Ми за це гинемо! – а ви кажете про безглуздя, – заперечив хлопець. – Невже ви не хочете справедливості? Наприклад, для альвів? Хіба це справедливо, що вони не мають права на вищу освіту? Вони ж такі обдаровані!
– Несправедливо, погоджуюся. Моя медсестра Нанні з темних альвів і ця історія дуже прикра, бо на папірці вона медсестра, на практиці – дуже гарний лікар. Стоп… не крутіться… Бачте, я хочу, Мирко. Ще й як хочу справедливості! Навіть інколи мені щиро здається, що ніхто на цьому світі не бажає справедливості більше за мене. Але… ну, хто вам сказав, що справедливість є? – Гарцасі обережно втер у місце травми знеболюючу протизапальну мазь. – Ось так… зараз полегшає… Відчуваєте холодок знеболювального?
– Так…
– Справедливість – це передусім філософська категорія, а не лише моральна. Що таке, взагалі, справедливість? Ну, ось… гарна мазь, вона загоїть гематому, але треба робити рентген, мабуть. Це буде старий надійний спосіб, щоб вам надалі правильно пролікувати травму… Так що, за вашою діагностикою, є справедливістю?
Гарцасі з усміхом закрутив пузату темну пляшечку з жовтою маззю, яка пахла різко ялицею, і простягнув її пацієнту.
– Це, коли все по-чесному. Коли кожен одержує за заслугою, – сказав хлопець, ховаючи мазь у простори кишень. – Альви голодують, а король людей жирує! Це несправедливо! Адже споконвіку ми живемо на землях альвів, а вони розумні і дуже творчі. Ви чули, як гарно вони співають?
– Чув, чув… був нещодавно в опері на «Ґетсбіш», прем’єра балету Понтастина Теладзе. Він прузин, приїхав до нас з Прузії кілька років тому. До речі, мулат… Батько, як ви вже зрозуміли, людина, а мати з Лісових Хащ, мені розповідали на одному прийомі серед вершків суспільства.
Читать дальше