Наталя Чибісова - Елізіум

— Інквізиція хоче почути вашу точку зору.

Ліза дозволила собі здивуватися:

— Чому ж тоді вони не захотіли вислухати мене? І навіщо, коли правлять закони та необхідність?

— Намагаємося зрозуміти, як нам діяти далі. Можливо, щось із часом змінимо.

— Мене це вже не обходитиме, — Ліза знову посміхнулася.

— Проте, — наполягав він, — може, маєте бажання у якийсь спосіб прокоментувати вирок?

— Не маю підстав уважати його несправедливим з погляду Інквізиції, з людської точки зору. Адже прагнете почути саме це.

— Ми хочемо почути вашу точку зору, — слідчий закцентував останні три слова.

Ліза розсміялася:

— Дайте цигарку, — попросила.

Слідчий розгубився:

— Не палю, але зараз поспитаю в охорони, — він зателефонував, і до кабінету увійшов охоронець, простягнув Лізі пачку й допоміг підпалити.

— І я не палю, — пожартувала Ліза, — але й це не має значення. Носіть із собою цигарки на допити — допомагає людям розговоритися. Ой, даруйте, нелюдям, — вона засміялася напруженіше. — Отже, прагнете почути мою думку. Чом би вам не скасувати вирок, не розв’язати мені рук, не відпустити, а відтак прийду до вас в Інквізицію розмовляти. І всім так буде краще. Не зробите ж, не зробите. А який сенс розмовляти, якщо я стою навколішки із зав’язаними очима й над моєю головою занесено лезо. Поки моя шия відчуватиме цей холодок, ведемо пусті розмови.

— Добре, припустимо, ми піднімемо вас із колін, розв’яжемо очі. Вам нічого не загрожуватиме. А як бути з тими людьми, яких ви покалічите, навіть уб’єте, подаруй ми вам життя і свободу? Зачепить вас хтось випадково, а відтак під машину потрапить. Як нам із вами боротися?

Ліза спалахнула:

— Втрапив під машину не випадково. Підняв руку на мене. А ви хочете бити нас, попередньо зв’язавши нам руки? Беззахисних? Може, вам час поводитися обережніше? Більшої уваги приділяти власним вчинкам. Світ змінюється, і вам рано чи пізно доведеться зважати на це й на таких виродків, як я. Хочете, аби все залишалося по-старому, але вам це не вдасться. Намагаєтеся зупинити лавину, але світ примусить вас платити, — Ліза сходила на крик.

— От ви, голубко, й зняли маску. Хоч вовк линяє, та крові не переміняє — слідчий помітно зрадів.

— Такі закони природи. Йдете проти них, — сказала вона вже спокійніше.

— Це ви, люба моя, йдете проти природи.

— Залежить од того, що вважати природою. Але ж ви визнаєте ці закони, інакше б не намагалися щось робити, не допитували б мене, не тримали б тут стільки часу. Що перешкодило вам розправитися зі мною нараз на площі, як з іншими? Невже думаєте, що я повірила тій брехні, яку ваш службовець мені наспівав? На поталу натовпу віддаєте радше собі подібних. Проклятих, слабких-слабких, майже людей. А таких, як я, вважаєте за краще вбивати вночі в підвалах.

Слідчий здригнувся. Мабуть, вона влучила. Ліза продовжила:

— Але навіть вони на нашому боці. Вони такі, як і ми, і між нами єдність. Між вами немає єдності.

— А як щодо єдності з тією людиною, яка скалічила вас? — слідчий майже зловтішався.

— Виродки є скрізь. За ним кривавий слід тягнеться, а ви не робите нічого. Чому б не об’єднатися з протилежною стороною й не зайнятися такими? Мало тямлю у цьому, але не розумію, справді не розумію, чому Інквізиція, яку організовували на благо, з часом перетворюється на чудовисько й починає не тим займатися. Може, вас надто захопило питання зміцнення власної влади, й начхати вам на решту? Адже ви прагнете мене знищити не тому, що я становлю загрозу для людей. Я є загрозою для вас. Чому Магістр не захотів бодай побачити мене?

— Генерали не розмовляють із солдатами, — спростував напад слідчий.

— Дурні — ні, так йому й перекажіть. Окрім того, я для вас не є солдатом або пішаком. Спочатку й я так думала. Але я є чимось значно більшим. Щоразу цього не договорюєте, але це — правда. Дочекатися не можете завтрашнього дня, але терпите, чекаєте, робите все, щоб якомога спокійніше зустріла смерть. Боїтесь завдати зайвого болю. Ерік зі шкіри пнеться. Персонал… Ви ж довго шукали справді хороших людей, які б не симулювали до нас гарне ставлення, а направду були здатні на милосердя. Тільки з першим слідчим ви дали маху. Але це допомогло вам просунутися далі у ваших дослідженнях. Отже, ви стали замислюватися. А не думали про примирення? Адже боретеся з законом збереження енергії. Посіяли зуби дракона. Оскільки ми існуємо, на те відпущено енергію. І що більше знищуватимете нас, то більше ця енергія проявлятиметься. Це хотіли від мене почути?