Джон Толкін - Сільмарілліон - Айнулі́ндале, Валаквента

Посеред цієї боротьби, коли покої Ілуватара здригались і поштовхи прокотились по тишах, досі нерухомих, піднявсь Ілуватар втретє, і жахливим було обличчя його. Тоді підніс він обидві свої руки, й одним акордом, глибшим за Безодню, вищим за Небесне Склепіння, пронизливим, як світло ока Ілуватара, Пісня обірвалась.

Тоді говорив Ілуватар, і сказав він:

— Могутні є айнур, і серед них наймогутніший Мелькор; та має він знати, і всі айнур, що я, Ілуватар, покажу тепер співане вами, аби могли побачити ви, що зробили. І ти, Мелькоре, побачиш, що жодної теми не зіграти, котра не має свого кінцевого джерела в мені, і не може ніхто змінювати музику всупереч мені. Бо хто спробував це, і вирішив, що йому вдалось, помилиться — він буде лише моїм засобом у творенні речей більш вражаючих, ніж спроможний уявити.

Тоді вжахнулись айнур, і не зовсім збагнули слова, що були сказані до них; і був Мелькор сповнений сорому, з якого виникла таємна злість. Та Ілуватар піднявся у величі, і вийшов з чарівних обителей, що створив для айнур, й айнур слідували за ним.

І коли ввійшли вони у Порожнечу, промовив Ілуватар до них:

— Узріть Пісню вашу!

І відкрив він перед ними видіння, що явило видимий образ там, де раніше були тільки звуки; пустельний вони побачили новий Світ, що постав перед ними, і був він кулею серед Порожнечі, був опорою в ній, але не був нею. І коли вони дивились та дивувались, Світ цей почав розгортати свою історію, і здавалось їм, що він живе й росте. І коли айнур помилувались довгий час у тиші, мовив знову Ілуватар:

— Узріть Пісню вашу! Ваше мистецтво; і кожен з вас віднайде в ньому, — серед замислів, що я поставив перед вами, — всі ті речі, що, як видатися може, він сам розробив чи привніс. І ти, Мелькоре, відшукаєш всі таємні помисли твого розуму, й осягнеш, що й вони усі лише частина цілого й підлеглі його величі.

І багато інших речей промовляв Ілуватар перед айнур в той час, і через їхню пам'ять цих слів, і знання від тієї музики, що створив кожен сам, знають айнур майже все з того, що було, що є, і що прийде, та дещо залишилось невідкритим і для них. Є деякі речі, про які не можуть вони дізнатись, ні поодинці, ні радячись разом; бо нікому, окрім себе, не відкрив Ілуватар всього, що зберігається в глибинах його пам'яті, і тому в кожну епоху виникають такі речі, що є новими й не були передбаченими, бо не походять вони з минулого. Ось чому у видінні Світу, що з'являвся перед ними, айнур бачили речі, незбагненні для них. І дивились вони з захопленням на прихід Дітей Ілуватара, і на приготування оселі для них; і осягли айнур, що вони самі у праці піснетворчості були зайняті підготуванням поселення, і не знали вони ще про інші цілі, що мало це видіння, опріч його власної краси. Бо Діти Ілуватара, були задумані ним самим, і прийшли з третьою темою, і не було їх в темі, що Ілуватар проголосив спочатку, і жоден з айнур не брав участі у їхньому творенні. Через те, коли вони осягли їх, тим більш полюбили, бо відрізнялись вони від них своїм буттям — дивні й вільні — у чому вони побачили задум Ілуватара, відбитий по-новому, і навчились трохи з його мудрості, що в інших випадках була схована від айнур.

І були Дітьми Ілуватара ельфи й люди — Першонароджені й Послідуючі. І серед всієї величі Світу, серед його безкраїх покоїв і просторів, і кружляючих вогнів, знайшов Ілуватар місце для їхньої оселі в Глибинах Часу і серед незліченних зірок. І здавалась ця оселя маленькою, якщо порівнювати її з могутністю айнур, а не з їхньої вражаючою витонченістю — немов хтось взяв все поле Арди за основу стовпа і зводив його, доки вістря вершини не стало тоншим за голку — чи зважаючи лише на незмірні простори Світу, який айнур ще й досі формують, а не на ретельну точність, з якою вони створюють найменші речі в ньому. Та коли айнур осягли цю оселю у видінні й побачили Дітей Ілуватара, що піднялися в ній, багато наймогутніших з-поміж них пов’язали весь свій помисел і прагнення з цим місцем. І серед них Мелькор був головний, так як і на початку був він наймогутнішим серед айнур, що брали участь в Пісні. І вдавав він, спочатку й для себе самого, що бажає вирушити туди й впорядкувати всі речі для Дітей Ілуватара, беручи під контроль безладдя спеки й холоду, що проходили крізь нього. І більше бажав він підкорити власній волі і ельфів, і людей, бо заздрив дарам, що Ілуватар обіцяв піднести їм, бо бажав він мати підданих і слуг, і бути званим Повелителем, і бути володарем їхньої волі.