Пол Стюарт - Останній із небесних піратів

Вони шпарко йшли крізь Темноліс. Ніде не зупиняючись довше, як на годину, мандрували і вдень, і вночі, орієнтуючись за сонцем та Східною зорею, бо прямували на північ, усе на північ, усе через глибокий темний ліс, до підступної Крайземлі.

Знов опинившись у сідлі «Грозового шершня», Рук шугав поміж дерев над Живчиком і блукай-бурмилами, які швидко посувалися вперед. Великі звірі безгучно, але прудко чимчикували хащею. На відміну від Вемеру, що, почувши заклик іти на Велике віче, перла, мов зачарована, крізь підлісок, лишаючи за собою широку витоптану смугу, цей гурт блукай-бурмил не зоставляв жодного сліду. Рук тільки дивувався їхнім спритові, вправі та вмінню скрадатися.

Йому не вкладалося в голові, що блукай-бурмила — запеклі самітники, адже вкупі вони працювали в такій чудовій злагоді. Звірі по черзі вели перед, відходячи назад, коли стомлювались, і даючи місце комусь іншому, щоб той очолював похід, а ще вони всі дослухалися до кожного шереху, пильнували, зиркаючи навсебіч, чи не зачаївся де який ворог. Одного разу, коли вони вже вкотре зупинилися, щоб підкріпитися та звірити напрям руху, заінтригований Рук підійшов до Вемеру.

— Чому ви, блукай-бурмила, живете не вкупі, а всі порізну? — запитав він. — Вам би гуртуватись у племена. Працювати разом. У вас це виходить на славу!

Вемеру звела голову, шалено прядучи вушками.

— Ве-ве. Верра-валуу. — Молода блукай-бурмилиха рубонула лапою повітря і закинула голову назад. «Ти помиляєшся. Блукай-бурмила не годні жити разом .

— Вона роззирнулася надовкола і всміхнулася, блиснувши іклами. — Ві-їру-ве! — «Хоча в такому товаристві не гріх і свого віку не дожити».

Коли ми разом, то приваблюємо найлютіших хижаків. А поодинці можна прожити довше, бо менше привертаєш до себе увагу».

— Ве-вулла-ве! — сказав Живчик, підходячи до неї з розпростертими руками. — «Не згадуй про смерть, юна Вемеру, хай для мене й честь зазирати їй у вічі поруч із тобою!»

Тут зашелестіло в кущах, і вигулькнула гігантська постать Руммеля з повним оберемком гой-ягід.

— Ве-ве! — прогарчав він. — «Швидко жуйте, бо нам не вільно засиджуватися!»

Їхній кидок через ліс тривав. Рук на «Грозовому шершні» пролетів уперед, щоб розвідати дорогу, а тоді, сіпнувши мотузку двох вітрил, зграбно розвернувся у повітрі й подався назад, перевіряючи кожну п’ядь уздовж нерівної вервечки блукай-бурмил. Цього разу Віїґ вів товариство, і великий рубець на його плечі поблискував у лісовій сутіні. Міїру та Лум, ідучи в парі, трималися трохи віддалік од тимчасового ватажка. Зразу ж за ними тюпала Верало, горблячи пістряві плечі, а за нею своїм чудернацьким робом, скоком-боком, посувався велетень Руммель. Далі — чималий розрив, аж до з’яви в полі зору Вемеру, яка, дарма що молода, видавалася не такою витривалою, як решта. І насамкінець, після ще одного великого розриву, літун натрапив на хвоста: старшу за інших, а отже, й забарнішу Моллін та самого Живчика.

Коли Рук шугнув униз, старий капітан небесних піратів помахав йому рукою. Хлопець махнув йому на відповідь, пишаючись визнанням великого капітана. А здіймаючись угору знов, почув, як Живчик буркоче до Моллін підбадьорливі слова:

— Уже недалеко, старенька! Літай-камінь чекає на твої досвідчені руки.

Уже споночіло, але блукай-бурмила і далі рішуче верстали свою дорогу, а Рук ширяв у повітрі над ними. Так вони мандрували цілу ніч, ні на мить не стишуючи певної ходи, уникаючи щонайменшого шереху. Зійшов місяць і, перетнувши все небо, завис далеко ліворуч від них. Устало сонце, гріючи вогку, моховиту землю, і в ясному, ряхтливому повітрі зав’юнилися пасемця туману.

Аж ось і спереду долинув переливчастий крик. То гукала Верало, яка саме очолювала невеличкий загін.

— Крайземля! Ми дісталися Крайземлі! Живчик переливчасто відповів:

— Зачекай на нас! Зараз будемо коло тебе.

Нетерпеливлячись швидше побачити сумнозвісну Крайземлю, Рук нап’яв до краю вітрила свого небесного човна і рвонув уперед. Унизу під ним дерева порідшали, змиршавів і підлісок. Проти блідо-жовтого неба бовваніла сильветка Верало: блукай-бурмилиха дивилася назад. Ось вона помітила наближення небесного човна і махнула лапою.