Оршуля Фариняк - Айхо, або Полювання на шпигуна

Перші люди заселили Узбережжя. Доломарти правили людьми. Дракони — доломартами. З’явились нові королівства, а доломарти стали їх королями. Усі були задоволені. І на тисячу років запанував новий лад світу. Можливо, так тривало б вічність, якби не величезна любов доломартів до людей.

Усі Королі Сарта були створені чоловіками. Вони одружувалися зі смертними жінками, які народжували дітей. Але королівські сини і дочки вже не були доломартами. Королі Сарта тисячу років спостерігали, як народжуються і помирають їх жінки, діти, друзі і вороги. З кожним новим сторіччям ноша безкінечних втрат ставала все важчою. І одного дня Король Рарія, Третій Син Найдревніших, вирішив відвідати своїх Священних Батьків у Підземеллях Крекоса, щоб розповісти про загальне занепокоєння усіх доломартів. Рарія попросив найдревніших зробити дружин і дітей Королів Сарта безсмертними, щоб ті могли разом правити і підтримувати вічний порядок у світі. Але Священні Батьки несподівано відмовили. Це стало страшним ударом для Короля Рарії і решти доломартів. Бо всі сподівалися на розуміння Священних, які завжди проявляли справедливість.

Доломарти засмутились, але, звичайно, підкорились волі найдревніших. Не підкорився лише Рарія. Під час пологів померла його кохана дружина Кея. Доломарт так важко переживав цю втрату, що в королівстві на цілий рік запанувала страшна посуха. Люди почали голодувати, хворіти, бунтувати. Але коли захворіла новонароджена донька Рарії, Король нарешті схаменувся. Зрозумів: якщо втратить і доньку, то станеться щось страшне, непоправне…

Щоб більше ніколи не відчувати біль утрати, Рарія вирішив, наперекір волі найдревніших, зробити доньку Кеї безсмертною. Але як — не знав. Король довго вправлявся, випробовував вміння, навчився навіть зцілювати, ледве що не воскрешати. Але зробити людину безсмертною не міг. Донька виросла. Роки для нещасного доломарта просочувались крізь пальці, мов дим. Не наздогнати, не зупинити. Скоро донька постаріє, і скільки б він не зцілював її, тіло стане немічним і все одно помре.

Королю вже довго снились страхітливі сни… Щоночі він змагався з жахіттями. Але ЦЕЙ сон не просто кидав нещасного в холодний піт, він затягав доломарта у тенета власного бездоганного сумління, яке вперше торкнулася підступна і лиха рука Тіні.

…Чоловік, дуже схожий на Рарію, майже нечутно пробирався знайомими коридорами Підземель Крекоса. Рарія фізично відчував, як напруга електризувала повітря. Запах страху і передчуття омріяної відплати лоскотали напружені нерви. Чоловік знав, що може не озиратися, бо за ним услід крокували брати.

Зала Святіших Батьків зустріла несподіваною тишею. Ніхто з найдревніших не вітав Рарію, усі трони драконів пустували. Зате біла мармурова підлога, наче килимом, була вкрита тілами велетів. Доломарт знав, що дракони не мертві, вони сплять. Ось жилка життя пульсує на масивній шиї Пурпурового Аакра. Чоловік підійшов впритул. Велет не поворухнувся, лише байдуже глянув. Рарія незчувся, як у руці блиснув меч. Неспокій і тривога сколихнули свідомість. Але рука впевнено здійнялася, і гостра аджарійська сталь на диво легко увійшла у шию Аакра. Хлинула багряна кров… Жилка життя завмерла, до неї щойно торкнулась здивована Смерть. Рарія закричав від жаху, але крику не почув. Лише відчував, як руки черпають багряну смердючу рідоту і жадібно п’ють. Ще жива кров дракона, що несподівано опинилася в людському тілі, раптом спалахнула. Здається, вона враз випалила усі нутрощі, зруйнувала кістки… Та невимовний біль різко змінився дивним відчуттям, майже блаженством. Відчуттям БЕЗСМЕРТЯ… Ошелешений Рарія безумними очима глянув на чоловіка, замурзаного кров’ю найдревнішого, і нарешті зрозумів, що це НЕ ВІН!..

Коли Рарія прокинувся, то ще довго не міг отямитись і повірити, що все це лиш страшний сон. Доломарт проганяв непрохані думки, але сумніви більше ні на мить не залишали Рарію. Те, що кров найдревнішого може зробити людину безсмертною, наче черв’як, підточувало бездоганний бурштиновий плід. Король вагався…

Таємно зустрівшись з кожним із Братів, Рарія розповів про сон. Спостерігав за реакцією доломартів. І розумів, з ким може обговорити цю тему, а з ким краще промовчати. Усі без винятку Брати вжахнулися, хтось заспокоював, хтось розпитував. Але кожен довго розмірковував.

Та після розмови з Братами Рарія зрозумів, що як би не хотів зробити доньку безсмертною, не зможе підняти руку на найдревнішого, не зможе знищити Священних Батьків.