Клайв Баркер - Викрадач вічності

— Їх ніде тримати! — гукнув Гарві.

— Практично мислиш! — погодився Ріктус. — Мені подобаються практичні дітлахи.

Тигри забралися геть — і на столику біля кухні задзвонив телефон. Двома стрибками Ріктус злетів зі сходів. Ще два стрибки — і він уже біля слухавки.

— Не вірю власним вухам! — він вирячив очі. — Це президент. Він хоче вручити тобі медаль!

— Не хоче, — сказав Гарві, втомившись од цих фокусів.

Він зістрибнув з останньої сходинки та прямував до вхідних дверей.

— Твоя правда, — сказав Ріктус і знову притулив слухавку до вуха. — Він хоче подарувати тобі нафтоносний район у Алясці!

Гарві крокував далі.

— Ні, ні, я недочув! Він хоче подарувати тобі всю Аляску!

— Там холодно.

— Він питає, чи не хочеш ти Флориду.

— А там жарко.

— Матінко рідна! Непросто тебе вдовольнити, Гарві Свік!

Гарві пропустив його слова повз вуха та повернув дверну ручку. Ріктус кинув трубку й побіг за ним.

— Зачекай! — волав він. — Чекай! Я ще не все сказав!

— Нічого мені від тебе не треба, — сказав Гарві, відчиняючи вхідні двері. — Усе це фальшивки.

— Ну то й що? — Ріктус раптово принишк. — Сонце надворі — теж фальшивка, однак світить воно пречудово. Скажу тобі, хлопче, пан Гуд витрачає багато магії на всі ці підробки й містифікації. Він дуже старається тобі догодити.

Знову пропустивши його слова повз вуха, Гарві вийшов на ґанок. Пані Ґріффін стояла на моріжку з Тушком у руках і, примруживши очі, спостерігала за Домом. Вона побачила Гарві й усміхнулася.

— Стільки галасу було, — сказала вона. — Що там відбувалося?

— Розкажу трохи згодом, — відповів Гарві. — А де Венделл?

— Гуляє десь тут.

Гарві склав долоні рупором і погукав:

— Венделле! Венделле!

Його крик луною відскочив од стін Дому, та Венделл не відповідав.

— День у розпалі, спекотно, — почувся голос Ріктуса, який безтурботно сидів на ґанку. — Може, пацан пішов… покупатися.

— О ні, — прошепотів Гарві. — Ні. Тільки не Венделл. Будь ласка, тільки не він…

Ріктус знизав плечима.

— Таж він був дурбеликом, — мовив він. — Мабуть, у риб’ячій подобі йому буде краще.

— Ні! — закричав Гарві на Дім. — Так нечесно! Ти не можеш так вчинити! Не можеш!

Перед очима все попливло — навернулися сльози. Гарві витер їх кулаками. Та ні те, ні те не мало проти Гуда ніякої сили: риданнями його не розчулиш, кулаками Дім не розвалиш. Єдиною зброєю проти ворога для Гарві був його розум, але запаси кмітливості вже майже вичерпалися.

«Ох, якби ж я міг знову стати вампіром», — подумав Гарві.

У нього були б ікла, пазурі, а ще — жага крові та голод, які тоді, на Геловін, викликали в нього відразу. Зараз він вчинив би інакше. О так. Спрага розбудила б у ньому звіра, й він кинувся б на Гуда, окрилений лютою ненавистю.

Та королем вампірів був пан Гуд, а Гарві — лише звичайним хлопчиком.

Він роздивлявся фасад Дому і раптом згадав слова Ріктуса: «Пан Гуд витрачає багато магії на всі ці підробки й містифікації. Він дуже старається тобі догодити».

Чи справді йому так потрібні ікла, щоб висмоктати з Гуда всі соки? Можливо, вистачить самих бажань.

— Мені треба поговорити з Гудом, — мовив Гарві до Ріктуса.

— Навіщо?

— Ну… може, я придумав, чого хочу. Але розказати маю особисто.

— Він тебе уважно слухає, — сказав Ріктус, озираючись на Дім.

Гарві ковзнув очима по ґанку, вікнах, карнизах, але нічого не помітив.

— Щось я його не бачу, — сказав хлопчик.

— Бачиш, бачиш, — заперечив Ріктус.

— Він у Домі? — спитав Гарві.

Двері були відчинені, і він намагався роздивитися, що відбувається всередині.

— Ти що, досі не здогадався? — сказав Ріктус. — Гуд — це і є Дім.

Поки вони розмовляли, на сонце набігли хмари. Дах і стіни будинку почорніли, Дім немов роздувся, набухнув, як величезний гриб. Він був живим, живим! Од фундаменту до карнизів!

— Ну, кажи, — спонукав Ріктус. — Він тебе уважно слухає.

Гарві зробив крок у бік Дому.

— Він мене чує? — перепитав хлопець.

Парадні двері відчинилися ширше, і Дім зітхнув, підхопивши своїм подихом попіл, який лишився від Джайва, та винісши на ґанок хмарку куряви.

— Він тебе чує, — сказав Ріктус.

— Якщо я лишуся… — почав Гарві.

— Так-к-к ? — Дім зліпив слово зі скрипів і постукувань.

— …ти даси мені все, чого я забажаю?

— Для такого розумного хлопчика — все, що завгодно.

— Обіцяєш? Присягаєшся власними чарами?