Клайв Баркер - Викрадач вічності

Та вона не звикла до опору. Її м’язи були м’якими й обвислими. Марр пручалася та тягнула руки до себе, але вирватися не могла.

— Облиш мене! — пискнула вона. — Якщо ти мене скривдиш, пан Гуд відірве тобі голову!

— Не збираюсь я тебе кривдити, — відповів Гарві. — Я лише хочу, щоб твої мрії здійснилися. Послуга за послугу.

— Я не хочу! — закричала Марр.

Вона заборсалася ще сильніше, але Гарві не відпускав. Навпаки, підступив ближче, немов хотів її обійняти. Марр почала плюватися в нього великими шматками слизу, та Гарві змахнув цю гидоту й сунув далі.

— Ні… — промимрила Марр. — Ні…

Вона не змогла опанувати власні чари — і вони почали змінювати її плоть. Обличчя Марр розм’якло й потекло, як топлений віск. Тіло осіло в старенькому пальті, й на підлогу полилася рідка зеленава каша.

— Ох… — простогнала Марр. — Клята дитина…

Про що ж вона мріяла, думав Гарві, що за мрії перетворюють її на драглі? А Марр усе зіщулювалася — вона стала замалою для свого одягу, і він упав на підлогу. Її голос перетворився на комариний писк. Здавалося, ще трохи — і вона зовсім зникне.

— Про що ти мрієш? — питав Гарві.

Пальці Марр витекли з його рук, як морська вода.

— Ні про що я не мрію… — відповіла вона. Її очі запали в очниці, голова розповзалася. — Цим… я… і… стала… — вона провалювалася в складки власного одягу. — Нічим…

Марр перетворилася на калюжу, з якої пролунали її останні слова:

— Я… ніщо…

А потім її не стало — Марр поглинули власні чари.

— Ти переміг! — вигукнула пані Ґріффін. — Тобі вдалося!

— Ще троє на черзі.

— Троє?

— Ріктус, Джайв та сам Гуд.

— Ти забув про Карну.

— Він ще живий?

Пані Ґріффін ствердно кивнула.

— Боюся, що так. Його лемент лунає щоночі. Він жадає помсти.

— А я хочу, щоб мені повернули моє життя, — сказав Гарві.

Він узяв пані Ґріффін за руку та повів їх із Тушком, якого старенька й досі тримала на руках, до сходів.

— І я поверну його. Хай скільки це буде мені коштувати.

Пані Ґріффін озирнулася на купку одягу, що лежала там, де ще хвилину тому була Марр.

— Може, тобі все вдасться, — вражено сказала вона. — З-поміж усіх дітей, що тут побували, ти, мабуть, єдиний спроможний перемогти Гуда в його грі.

Вгорі сходів на них чекав Ріктус. Усмішка його була солодкою, та слова — аж ніяк.

— Тепер ти, юначе, вбивця, — сказав Ріктус. — Руки від крові не сверблять?

— Він її не вбивав, — заступилася за Гарві пані Ґріффін. — Марр ніколи не була живою. Як і жоден з вас.

— То що ж ми тоді таке? — поцікавився Ріктус.

— Ілюзії, — відповів Гарві, підштовхуючи пані Ґріффін до парадних дверей. — Усе, що нас тут оточує, — ілюзії.

Ріктус пішов слідом. Він хихотів, як навіжений.

— Чого це ти смієшся? — спитав Гарві, відчиняючи перед пані Ґріффін двері.

— Та з тебе сміюся! Поводишся як усезнайко, а сам досі не знаєш, хто такий пан Гуд.

— Скоро довідаюсь, — сказав Гарві та повернувся до пані Ґріффін. — Вийдіть, погрійтеся на сонечку. Я скоро повернуся.

— Хлопчику, будь обережний, — мовила старенька.

— Добре, — сказав Гарві та зачинив двері.

— Дивний ти екземплярчик, — мовив Ріктус, і його посмішка трохи потьмяніла.

Тепер, коли він уже не шкірився, обличчя Ріктуса здавалося зліпленим з тіста: дві ямки замість очей і ніс-кулька.

— Так би й висмоктав тобі мізки через вухо, — тепер його голос був уже не таким співучим.

— Ага, — мовив Гарві. — Але ти цього не зробиш.

— Звідки знаєш?

— Бо мені призначено зустріч з твоїм господарем.

Хлопчик попрямував до сходів, але не встиг ступити на першу сходинку, як перед ним вигулькнула темна постать — це був Джайв, і в руках він тримав тацю з яблучним пирогом і морозивом.

— Нагору топати далеченько, — сказав він. — Раджу спершу вкинути щось до рота.

Гарві глянув на тацю. Пиріг був вкритий золотавою скоринкою і присипаний цукровою пудрою, а морозиво трохи підтануло й плавало у вершках — справжні смаколики.

— Частуйся, — під’юджував його кухар, — ти заслужив на смачненьке.

— Ні, дякую, — відмовився Гарві.

— Ти чого?! — вирячивши очі, Джайв крутнувся навколо себе. — Та це їдло легше, ніж я!

— Я в курсі, з чого воно зроблене.

— Так-так, там яблука, кориця, а ще…

— Ні, — сказав Гарві. — Я знаю, з чого цю їжу зроблено насправді.

Хлопець знову глипнув на пиріг, і на мить йому здалося, що він бачить сірий пил і попіл, з яких створена ця ілюзія.