Клайв Баркер - Викрадач вічності

— Думаєш, там отрута? — обурився Джайв.

— Можна й так сказати, — відповів Гарві, усе ще роздивляючись наїдки.

— Ну то ти помиляєшся! — вигукнув Джайв. — Зараз доведу!

Гарві почув, як Ріктус щось вигукнув, хотів попередити Джайва, але той пропустив це повз вуха — занурив пальці в пиріг з морозивом і одним спритним рухом укинув їжу до рота. Щойно він стулив губи, Ріктус загорлав:

— Не ковтай!

І знову спізнився — Джайв уже проковтнув їжу. Наступної миті він почав гамселити себе по животу, немов хотів вибити пиріг назад. Та замість пожованого тіста з-поміж його зубів вирвалася хмарка куряви. А потім ще одна, і ще.

Засліплений пилом, Джайв схопив Гарві за шию.

— Що… ти… накоїв? — прокашляв він.

Гарві легко вивільнився.

— Усе це — лише пил, — сказав він. — Бруд, пил і попіл! Уся їжа! Усі подарунки! Усе!

— Поможіть! — прохарчав Джайв, дряпаючи собі губи. — Рятуйте!

— Тепер тобі вже ніхто не поможе, — пролунав похмурий голос.

Гарві озирнувся: то сказав Ріктус, задкуючи і затуляючи обличчя руками. Він витріщався на Джайва крізь пальці, зуби в нього цокотіли.

— Дарма ти, Джайве, з’їв того пирога, — Ріктус озвучив жахливу правду. — Він нагадав твоєму животові, з чого тебе створено.

— Із чого ж? — захрипів Джайв.

— Хлопець правду каже, — відповів Ріктус. — 3 бруду й пилюки!

Зачувши таке, Джайв задер голову й заволав: «Ні-і — і — і!!!». Та заперечення не зарадило — правда полилася з нього: сухі потоки попелу вихлюпувалися з рота на пальці. Здавалося, ця пилюка була для нього смертоносною — щойно вона потрапила на руки, ті почали розсипатися і, падаючи, розповсюдили тлінь усеньким тілом.

Джайв заточився, крутнувся наостанок у передсмертному піруеті й учепився за поруччя.

— Врятуйте мене! — закричав він угору. — Пане Гуд, ви мене чуєте? Будь ласка! Будь ласочка, врятуйте!

Його ноги сипалися, проте Джайв не здавався. Він почав дертися сходами на другий поверх, благаючи пана Гуда про зцілення, та ніхто йому не відповів — ні голос Дому, ні Ріктус. Чулися лише Джайвові благання та шипіння піску, що висипався з його тіла, наче з дірявого мішка.

— Що тут таке? — визирнув з кухні замурзаний кетчупом Венделл.

Він витріщився на хмару куряви, яка стояла на сходах, і спробував роздивитися, що там коїться.

Однак Гарві був ближче і став свідком останніх хвилин Джайвового життя. На руці вмирущого бідолахи майже не лишилося пальців, та він однаково тягнув її догори, сподіваючись, що хазяїн прийде йому на допомогу. А тоді залишки життя витекли з Джайва. Він упав на сходи, і його жалюгідні рештки остаточно розпалися.

— Це хтось килими витрушував? — спитав Венделл, коли курява трохи осіла.

— Двох позбулися, — прошепотів Гарві.

— Що ти сказав? — перепитав Венделл.

Гарві роззирнувся, шукаючи Ріктуса, та третій слуга Гуда вже здимів.

— Забудь, — сказав він. — Ну що, наївся?

— Ага.

— Смачно було?

— Ага, — вишкірився Венделл.

Гарві похитав головою.

— Що це значить? — не зрозумів Венделл.

«Це значить, що від тебе годі чекати помочі. Це значить, що йти нагору мені доведеться самому та в битві з Гудом розраховувати тільки на себе», — мало не сказав Гарві. Але який сенс? Дім зачарував Венделла, і якщо справді доведеться битися, він лише заважатиме. Тому натомість Гарві відповів:

— Там надворі пані Ґріффін.

— О, знайшлася?

— Знайшлася.

— Піду привітаюся, — зрадів Венделл.

— Чудово.

Венделл уже взявся за ручку, та раптом озирнувся й запитав:

— А ти куди?

Але Гарві не відповів. Він переступив купку попелу, яка залишилася від Джайва, і вже наближався до першого сходового майданчика. Гарві йшов на зустріч з істотою, що чекала його на темному горищі.

Розгледіти правду, замасковану під пиріг з морозивом, — це одне, та зішкрябати лиск з облуд, які Дім відполірував до сліпучості, — зовсім інше. Підіймаючись сходами, Гарві сподівався помітити на стінах чи килимах якусь деталь, що допоможе йому запустити пальці розуму під обгортку ілюзії та здерти її, відкривши непривітну правду, сховану під оманливим лиском. Марр було зліплено з болота й харкотиння, Джайва — з попелу, та з чого ж тоді сам Дім? Будинок добре знав свою справу: Гарві напружував очі, але нічого неприродного не помічав. Дім відволікав його чуття теплом, барвами та літніми пахощами; Дім ніжно воркував йому на вухо, ласкавим вітерцем пестив його обличчя.