Клайв Баркер - Викрадач вічності

— Венделле, це місце вкрало наші роки — час, що належав нам.

— Як це? — пробелькотів насуплений Венделл. — Адже зараз… зараз… — він знову вмовк, добираючи потрібне слово, — зараз така ч удова погода!

Зморшки на його лобі розгладилися, і Венделл заусміхався.

— А не байдуже? Кого це колише? — сказав він. — Тобто кого це колише такого гарного дня ? Розважаймося!

Гарві похитав головою. Він лише гаяв дорогоцінний час, а саме цього Гуд із Домом і прагнув. Замість того, щоб марно переконувати Венделла, він розвернувся й попрямував до парадних дверей.

— Зажди! — заволав Венделл. — Чуєш, як пирогом пахне?

Гарві справді відчув аромат, і перш ніж розпочинати пригоду, йому теж захотілося вкинути щось до рота. Так, усі ці спокусливі запахи — лише частина вистави, та живіт неможливо було переконати. У Гарві аж слина потекла.

Усе, що йому лишалося, це згадати про порох, на який перетворилися фігурки, щойно він вийшов з туману на вулицю Міллсепа. Цілком можливо, що пиріг на кухонному столі — з того ж пороху, який тільки здається солодощами. Гарві відчайдушно вхопився за цю думку, адже такі облуди чигали його на кожному кроці.

Гарві піднявся на ґанок і рушив у Дім. Венделл плентався за ним. Щойно вони переступили поріг, двері затріснулися. Гарві перелякано озирнувся. Шкірою пробігся мороз, адже двері зачинилися не від вітру — протягу не було.

Позаду них стояв Ріктус.

— Класно, хлопче, що ти до нас повернувся, — промовив Ріктус зі своєю звичною усмішкою. — Я їм казав, що ти нас не полишиш, та мені ніхто не вірив. «Він кинув нас, — торочили вони, — пішов геть, кинув». Таж мені видніше, — він рушив до Гарві. — Чого б це тобі йти, якщо попереду ще стільки веселощів!

— Я зголоднів, — замимрив Венделл.

— То пригощайся! — вишкірився Ріктус.

Венделл прожогом кинувся в кухню.

— Матінко рідна! — заволав він. — Ви тільки-но погляньте на всі ці ласощі!

Гарві змовчав.

— А ти не голодний? — здивувався Ріктус.

Його ліва брова аж підскочила над окулярами. Він приставив руку до вуха:

— Здається, чую скарги твого порожнього шлунка.

— Де пані Ґріффін? — спитав Гарві.

— Тут, тут, — невимушено відповів Ріктус. — Вона вже старенька. Останнім часом майже не вилазила з ліжка, тож ми вклали її там, де тихо й затишно.

Щойно він це сказав, з вітальні почулося нявчання — біля дверей стояв Тушко. Ріктус насупився.

— Ану тпрусь! — гаркнув він. — Не бачиш, люди розмовляють? Повилазило?

Тушко анітрохи не злякався. Він підійшов до Гарві й почав тертись об його ноги.

— Що таке? — спитав Гарві.

Хлопчик присів і погладив тваринку. Кіт голосно замуркотів.

— Тю, то все кльово й пречудово! — зрадів Ріктус, змінивши гнів на блискучу усмішку. — Тобі подобається котик, котику подобаєшся ти — всі задоволені!

— Я не задоволений.

— І чого ж це?

— Я десь тут лишив усі свої подарунки, та забув, де саме.

— Без проблем, — сказав Ріктус. — Я їх знайду.

— Справді?

— Ще б пак! — закивав Ріктус, переконаний, що його чарівність подіяла. — Адже ми тут саме для цього — щоб виконувати всі твої забаганки.

— Може, я лишив їх у себе в кімнаті, — підказав Гарві.

— Знаєш, мені теж здається, що я бачив їх саме там. Стій тут. Я миттю.

Він погнався на другий поверх, перескакуючи через дві-три сходинки і насвистуючи дурнувату мелодію. Гарві дочекався, поки він зник, а тоді відпустив Тушка й пішов глянути, як там Венделл.

— Диви сюди! — почувся голос, щойно він переступив поріг кухні.

Це був Джайв. Як завжди бадьорий, він стояв коло плити, однією рукою жонглюючи яйцями, а другою підкидаючи млинці на пательні.

— То чого будеш? — поцікавився він. — Солоденького чи гостренького?

— Я нічого не хочу.

— Тут усе смачнюче! — гукнув Венделл. — Спробуй яблучного пирога! Він просто неперевершений!

Гарві мучила ядуча спокуса. Наїдки мали неймовірно апетитний вигляд. Та він знову нагадав собі, що все це — лише пил.

— Трохи згодом, — сказав Гарві та відвів погляд од вафель під солодким сиропом і мисочок з пломбіром.

— Куди ти зібрався? — поцікавився Джайв.

— Пан Ріктус шукає мої подарунки, — відповів Гарві.

Обличчя Джайва засвітилося від радості.

— То ти знову з нами! — вигукнув він. — Молоток! Справжній пацан!

— Я скучив за Домом, — відповів Гарві.

Він вирішив більше не затримуватися — раптом Джайв таки помітить, що він бреше? Гарві розвернувся й вийшов назад у вітальню. Тушко був ще там і пильно дивився на Гарві.