Починає дріботіти дощ, а ти дряпаєшся вгору схилом і потрапляєш з цієї долини в іншу, зі стрімкішими схилами і старішими деревами. Поміж деревами лежать округлі, вкриті мохом валуни, все тут рясно поросло вересом і папороттю: пишне, зелене і прекрасне місце. Ти сідаєш, занадто втомлений, щоб рухатися далі. Папороть нависає над твоєю головою, а дощ тарабанить по її листю. Втираєш обличчя. Відчуваєш, ніби в грудях у тебе все палає. Маркусове серце вже поділилося з тобою своїми Дарами, але воно тебе виснажило і робить з тобою ще щось.
Ти схиляєш голову, і дощ стікає по тобі червоними струмочками, змішуючись із брудом та кров’ю довкола тебе.
Ти хочеш спати, але варто тобі заплющити очі, як ти знову бачиш усе це: Анналізу, яка цілиться в Маркуса, Феїрборн, що розтинає Маркусову шкіру, себе самого, коли ти розчахуєш йому ребра, і всю цю кров, і все те, що ти мусив зробити…
Тобі б ніколи не довелося вбивати Маркуса, ніколи б не довелося перетривати цей жах, якби не Анналіза.
Ти лежиш під дощем. Знову і знову подумки перебираєш усе це. Сьогодні ти більше нічого не зможеш зробити. Але завтра все буде інакше. Завтра ти вирушиш по неї.
«Напівдикий» — це друга моя опублікована книга, і в процесі її написання (а також неодноразового переписування) я збагатилася цілком новим досвідом порівняно з роботою над «Напівлихим». І наступну свою повість я мушу продумати значно детальніше, перш ніж за неї братися. Я надзвичайно вдячна чудовим командам видавництв «Паффін» і «Вікінг», які посприяли тому, щоб ця історія, народившись у моїй голові, могла опинитися на поличках книгарень — і не тільки у Великобританії та США, а й по цілому світі (навіть у таких місцях, які я змогла розшукати тільки завдяки Ґуґлу). Мій літературний агент Клер Вілсон була, як завжди, справжньою зіркою.
Якщо вас цікавить, звідки взято ось цю цитату: «Я бачу війни, жорстокі війни, і Тибр я бачу, що піниться від крові», то повідомляю, що її взято з «Енеїди» Вергілія (bella, horrida bella, et Thybrim multo spumantem sanguine cemo; 6:86–87), і я знайшла її, перечитуючи промову Інока Павела «Ріки крові», а вже потім, «поґуґливши», виявила оригінал. Мені здається, вона більш доречна у «Напівдикому», ніж у промові Павела (див. http://edithorial.blogspotco.uk/2013/04/how-enoch-powell-got-vergil-wrong.html).
Підходячи до будинку біля Женевського озера, Несбіт наспівує чудову пісеньку «Нікого тут немає, крім курчаток», написану Джоан Вітні і Алексом Крамером, яку він, мабуть (як і я), почув уперше в «Мапет шоу».
Мандрівки Європою завжди мене захоплювали і я сподівалася ще трохи «покататися», готуючись писати «Напівдикого». На жаль, для цього мені забракло часу, тож довелося покладатися на власну пам’ять (стосовно таких місць, як Іспанія, Базель або озеро з айсбергом у Норвегії), Ґуґл і онлайн-путівник «АА» для визначення всіх уявних маршрутів і відстаней.
Дякую також усім чудовим і доброзичливим шанувальникам «Напівлихого» і моїм фоловерам у Твіттері, а особливо тим, хто допоміг мені підшуковувати імена для Білих відьом. Я отримала багато цікавих пропозицій від: Lisa Gelinas @InkdMomof3; Jan P. '@janhpa; Caitlin @caitlingss; Charli @Charli_TAW; Artifact #1 @themeffompinata; Daniel Rowland @danialii; Fiction Fascination @F_Fascination; Oswaldo Reyes (©readers WRITER; Emily Ringborg @RingEmily; Colleen Conway @colleenaconway; Damien Glynn @damog7; Finlay and Ivor @tmbriggs; Jo Porter @joanneporter_l; Caroline Pomffet @CazPom.
Але врешті-решт вибрала наступні імена:
— Самін, запропоноване MSA @MsaMsa85;
— Олівін, запропоноване Renee Dechert @sreneed;
— Клаудія, запропоноване Jayd Amber @dragonslibrary.
Сподіваюсь, я нікого не забула. Вибачте, якщо я не згадала вас у цьому списку.
САЛЛІ ҐРІН живе на північному заході Англії. 2010 року вона почала писати й відтоді не може зупинитися. Раніше Саллі розводила курчат, а ще вона робить непогані джеми, інколи сама прасує і любить гуляти в Уельсі навіть у дощ. Їй справді треба пити менше кави.
Книжки, написані Саллі Ґрін:
«НАПІВЛИХИЙ»
«НАПІВДИКИЙ»
А також ексклюзивне коротке оповідання (доступне у форматі електронної книжки):
«НАПІВБРЕХНЯ»