Маргарет Штоль - Чарівні створіння

— Ходімо поглянеш! — вичавила Шарлотта, вдягнена в такі вузькі джинси, що не могла дихати. — Ще є лазер. У Рейвенвуді буде рейв, круто, скажи? Просто як на вечірці у Самервільському коледжі.

Рейв? Певно, у Ридлі повністю знесло дах. Емілі й Саванна влаштовують Ліні вечірку і пританцьовують біля неї, як біля королеви балу? Та це ще важче, ніж наказати їм стрибнути зі скелі!

— А зараз, імениннице, ходімо нагору готуватися до святкування! — ще солодше, ніж у команді підтримки, заговорила Шарлотта.

Ліна позеленіла. Нагору? До її кімнати? Та у неї чи не половина стін була списана думками про сьогоднішніх гостей.

— Шарлотто, ти про що? Вона й так чарівна. Хіба ж ні, Саванно? — Емілі легенько потисла Ліну і дорікнула поглядом Шарлотті. Мовляв, краще б тобі сісти на дієту, щоб мати такий самий чудовий вигляд, як у неї.

— Жартуєш? Та я страх як хочу таке волосся! — відповіла Саванна, накручуючи на палець Лінине пасмо. — Воно дивовижно… чорне.

— У мене волосся минулого року теж було чорне. Ну тобто нижні пасма, — запротестувала Ідей. Вона дійсно пофарбувала нижні шари волосся в чорне, а верх залишила білим, вдавшись до ще однієї недоречної спроби виокремитися між інших дівчат. Саванна й Емілі нещадно з неї знущалися, аж доки вона, виходивши так цілий день, не перефарбувалася знову.

— Та ти була як скунс, — Саванна схвально всміхнулася до Ліни. — А вона схожа на італійку.

— Ходімо, всі вже чекають, — мовила Емілі, ухопивши Ліну за руку, але вона відійшла геть.

«Тут щось не так».

«Точно, я з тобою згоден. Але це не те, про що ти подумала. Гадаю, скоріш за все, тут замішані сирена й льодяник».

«Ридлі! І як я не здогадалась».

Ліна поглянула на тітку Дел і дядька Мейкона. Вони були в такому шоці, від якого їх би не врятувала жодна латина в світі. А от бабуся, не знайома з цим специфічним різновидом янголів, просто всміхалась.

— А чого поспішати? Дітки, залишайтеся та й поп’єте чаю.

— Привіт, бабусю! — озвався з-за дверей голос Ридлі. Вона саме ошивалася на веранді, так енергійно посмоктуючи льодяник, що здавалося — варто їй від нього відірватися — і вся вистава розвалиться, як карткова хатка. Цього разу для запрошення їй не знадобився я. Всього за кілька сантиметрів од неї був Ларкін. Він теж дивувався цьому дійству, та однак стояв навпроти Ридлі. Вона мало не вистрибувала з заниженої джинсової спідниці і тугого жилета, схожого на щось середнє між спіднім і уніформою дівчат з «перчених» журналів.

Ридлі прихилилася до одвірка:

— Сюрприз! Сюрприз!

Бабуся поставила чашку на стіл і знову взялася до в’язання.

— Ридлі, люба! Яка радість бачити тебе знову! В тебе зараз дуже промовистий вигляд. Певна, кавалерам не встигаєш ради дати, — миттєво всміхнулася онуці бабуся, хоч її очі не випромінювали щастя.

Ридлі надула губи, але льодяник не полишила. Я вийшов до неї на веранду.

— А скільки ще треба, Рид?

— Чого, Сірниченьку?

— Смоктати цього льодяника, щоб Саванна Сноу й Емілі Ашер самі влаштували Ліні вечірку?

— Довше, ніж можеш уявити, Донжуанчику, — вона висолопила до мене язика, вкритого синьо-червоними смугами. Видовище не для нервових.

Ларкін зітхнув і подивився повз мене.

— Там, у полі, близько сотні гостей. А ще є сцена, колонки і купа авто вздовж траси.

— Серйозно? — Ліна визирнула з вікна. — Точно. Сцена стоїть серед магнолій.

— Моїх магнолій? — скочив з крісла Мейкон.

Я знав, що все це фарс, влаштований Ридлі та її льодяником, і Ліна знала це теж. Та все одно в її зелених очах я бачив бажання піти на вечірку.

Це ж сюрприз, на який зібралася вся школа. Хіба ж такс свято не можна внести до списку обов’язкових подій для старшокласниці? Ліна могла змиритися з долею чародійки, але парії — ні.

Ларкін перевів погляд на Мейкона:

— Ти їх нізащо не витуриш звідси. Краще почнімо. А ми з Ітаном не відходитимемо від Ліни ні на крок.

У передній ряд натовпу пропхався Лінк.

— Чувак, ходімо. Мої «Святі дриґачі» вперше виступатимуть перед усією школою. Буде круто! — Лінк мав як ніколи щасливий вигляд. Я підозріло подивився на Ридлі, а вона лише знизала плечима, не полишаючи льодяник.

— Ми нікуди не підемо. Тільки не сьогодні.

Я не міг повірити, що бачу тут Лінка. Якби його матір дізналася, що він у Рейвенвуді, у неї б стався напад.

Ларкін кинув погляд на роздратованого Мейкона і перелякану тітку Дел. Цього вечора вони щонайменше хотіли випускати Ліну з дому.

— Ні, — сказав Мейкон не роздумуючи.