Валерій Поляков - Щоденники дракона

— Раве! Ми з Ламом надумали сьогодні пройтися лісом, пополювати, зробити вечерю по старому — без магії. На багатті. І хочемо дещо тобі розповісти. Дуже просимо — пішли з нами! Для нас це дуже важливо!

— Ма, ти ж знаєш, я люблю вас обох, та боюся, що зі своїм отаким настроєм…

— Кинь! Ми не на офіційну зустріч тебе запрошуємо! Нам це справді потрібно!

— Ні, я звісно, з вами піду, аби тільки я…

— Раве! Ти насправді хочеш, зі мною погризтися?!

— Все, все! Погодився. Коли вирушаємо?

— Якщо твій арбалет у порядку… Адже я казала — без магії!

— Наче в порядку. Змастити його недовго, і буде як новий.

— Тоді як зберешся, одразу й заходь. Ми вже готові!

За якихось півгодини трійця друзів йшла лівобережжям Дайли, відхиляючись до вкритих густим старим лісом пагорбів. Старі звички скоро взяли своє. Ельфи розійшлися ліворуч від стежки, якою йшов Равеш. Легкі на ногу, чутливі, мов лиси, вони потроху обганяли гнома, і незабаром їхній загін розійшовся таким чином, щоб сполохана ельфами дичина вибігала якраз на стежку, під постріл Равеша. Скоро його радісний вигук оповістив, що здобич уже добута.

Знову, як за старих часів, палає похідне багаття. Ламеніль будує курінь, Маарі готує вечерю, Равеш, крекчучи, тягає соснові лапи та траву на підстилку для ночівлі. У похідному казанку наваристий суп з лісовими коріннями та травами. Над багаттям смажиться м'ясо. Чайник закипів, стоїть заварений неподалік від вогню, аби не застиг.

— Хлопці! — кличе ельфійка. — Вечеря готова. Хто зголоднів — підходь! Тільки Рав — останнім, бо інакше нам нічого не дістанеться!

Вечеря проходить досить весело. Наївшись, гном, як завжди, закурює люльку. Маарі, сполоснувши казанок, п’є чай, ворушить вугілля у завмираючому багатті. Лам лежить на спині, на м’якій підстилці, дивиться на перші зорі.

— Слухай, Ламе! — подає голос Равеш. — А ти в архівах точно про ту гидоту нічого не бачив?

— Ти про туман? В книгозбірні Школи не виявили нічого.

— А інші планети?

— І там — ні!

Тиша заповнює стоянку.

— Ламе! — знову озивається гном. — А хто займається паралельними вимірами?

— Сполучені просторові багатовимірності? Наскільки я знаю, їх тільки двоє. І нічого конкретного сказати не можуть! Отже, тут теж нічого. Про це саме нещодавно була мова.

— Хлопці! — вставляє своє слово ельфійка. — А не пробували його спіймати у якусь банку, чи щось подібне?

— Ловили! А що з того? Кожна окрема часточка захищена могутньою магією. Отже хоч море, хоч крапля, не підступишся.

Равеш сидить, почісує бороду і продовжує смоктати люльку, тоді рішуче каже:

— Я, здається, дещо надумав. Тільки без вас двох не обійтись!

Ельфи дивляться на нього, ще не розуміючи, до чого він веде.

— Я тут надумав таке: якщо маг світла не може проникнути до суті цієї мерзоти, тоді треба стати чорним магом!

— Ти жартуєш?! — широко розкриває очі Лам.

— Та ні! Тут не до жартів! Мені б туди тільки зазирнути, тому й потрібно, щоб ви були поруч і втримали мене, коли я стоятиму край тієї прірви. Дійшло?

— Дійти воно дійшло, але чи ти сам розумієш, чим ризикуєш? — перепитала Маарі, розгублено дивлячись на друга.

— Розумію. Тому й кажу, що саме ви вдвох маєте бути поруч.

— На мою думку, ти таки псих! — каже ельф. — Хоча у цьому твоєму безумстві і справді є сенс!

— Отож! Взяти у книгозбірні все — не мотай головою, Ламе! Я кажу алегорично! — чи майже все по чорній магії…

— Раве! Я завжди казала, ти у нас геній! Якщо Конклав дозволить, ми з тобою! Давай прямо зараз до Ріонтея! Щоб нас хтось інший не випередив! Це — єдине правильне рішення!

— Ма! — відгукується її чоловік. — Ти справді хочеш його угробити?

— Кинь цю балаканину! Сам розумієш — він правий. Іншого виходу нема!

— Ну, досить! — встряє Рав. — Клуб самогубців переносить своє засідання на ранок. А зараз — спати! Бо, якщо наша божевільна пропозиція пройде, невідомо, коли ще зможемо відпочити!

— А, до речі, що ви мені хотіли сказати? — гном повертається до Маарі, але та відмахується.

— Та так, дурниця! Якось іншим разом!

Сьогодні у плані роботи комісії Конклаву першим питанням — доповідь Ріонтея про вимогу трьох молодих магістрів дозволити експеримент по проникненню у сутність сірого туману. Особливого захвату ідея ні в кого не викликала. Та це, мабуть, справді був шанс.

Ріонтей відправився за ініціаторами і, зрозуміло, виконавцями цього ризикованого заходу. А між головою комісії та його заступником пройшов коротенький обмін думками: