Валерій Поляков - Щоденники дракона

— Як ми все це влаштуємо?

— Я думаю, просто — дамо їм острівець у океані, над ним підвісимо стаціонарний супутник з бойовим лазером достатньої сили. Все інше — просто. Зв’язок, зчитування думок, все таке… аби, про всяк випадок, труди не пропали марно!

— Треба додати ще трійку Вчителів. Щоб були неподалік.

— Не занадто?

— Ні! Тут закінчення не прогнозоване! А ризикувати не можна! Ця трійця досить знаменита. У кожного з них потенціал мага — як у нас з тобою обох разом. Уявляєш їхню сумісну силу?

— Ого! Я їх, чесно кажучи, не знаю.

— Отож бо! Я пам’ятаю, Вчитель Ревліс як засік їх на Лоні, то одразу кинув усі справи і помчав з доповіддю сюди, до Школи.

— А у дитинстві їх ніхто не знав?

— Вони всі з якоїсь глушини. Там немає навіть постійної служби стеження.

— Добре! Я підберу Вчителів, і тоді зв’яжуся з центром керування бойовими супутниками. А ти подумай про острів.

Ріонтей не став користуватися зв'язком, а просто прилетів на заставу. Друзі аж пріли від нетерпіння.

— То як, ви готові? Тримайтеся. Ваш проект прийнято. На прощання — бажаю вам успіху. І спробуйте, будь ласка, лишитися живими! Самі знаєте, який тут може бути кінець!

Друзі подякували командирові і почали складати речі. Вирішили не гаяти часу й відправлятися до Школи одразу.

Після короткого прощання, відчуваючи спинами стривожені погляди друзів, ступили у перлистий канал переходу, щоб увійти назавжди до історії Нілмар.

Підготовка затягувалась. День минав за днем, а приготуванням — ще не було видно кінця. Треба було підібрати острів. Обжити його: будиночок, кухня, холодильники з припасами, зв’язок, потрібна апаратура та книги. А все ж це треба ще відібрати! Та ось…

Острівець був невеличким. Кілометрів три-чотири у діаметрі. Посередині здіймалася скеляста, без рослинності, вершина. Береги порізані бухточками. Кам’янисте дно неподалік від берега різко западало на глибину двох, трьох сотень метрів. Це була просто вершина підводної гори серед великих глибин.

Рибалки у цих краях не з’являлися. Регулярні лінії сполучення проходили десь далеко на північ.

Равеш вперто трудився над книгами, що мали нарочито чорні обкладинки. Аура зла, яку вони випромінювали, викликала справжній біль. Ельфи тим часом просто відпочивали. Лазили скелями, ловили рибу, крабів та креветок. Креветки тут були величезні — кожна в долоню. І ловити їх було просто — засунеш руку між камінням, і тягни її за вуса.

Аби не захаращувати зону експерименту, до магії не вдавалися. Харчі у холодильниках, і те, що давало море, — можна було прожити хоч і півроку, не звертаючись про допомогу й не вдаючись до заклять.

Так минуло три місяці. Лише одного разу їх потурбували, коли прибула цистерна-термос з питною водою. Рав продовжував свої заняття.

Чорна магія була йому неприємна, але давала і додаткові знання. Ці знання відкладалися у нього в голові, трансформувались. Він готовий був використовувати закляття пітьми, однак не для зла. Могутність його, як мага, зростала щоденно. Це відчували його друзі і дивилися на нього з подивом: звідки він отримував цю силу та впевненість у собі?

І ось одного разу прийшло щось. Недарма наші друзі стільки часу були Сторожами Воріт. Зараз їхня екстрасенсорика, відтренована на заставі, була уважною, навіть якщо вони спали.

Одразу по півночі вони всі втрьох прокинулись. Щось наближалося до них. Швидко вдягнувшись, вони вийшли на майданчик перед будинком. Слова їм були не потрібні. Равеш, добре розуміючи, якої сили він набрав, вийшов наперед, прикривши спиною своїх друзів.

Море біля берега скинулось, закипіло кучерявою піною. Хвилі із гадючим шипінням посунули на широкий пляж. Тіні постали з глибини і зробили крок на берег. То були два чорних дракони.

З друзів лише Маарі одного разу бачила справжнього чорного. Але жоден з них не відчував страху.

Захисні екрани чорних сяяли полірованою крицею. Екран, що прикривав наших героїв, горів смарагдовим полум’ям. Щити магічної сили майже зіткнулися. Ніхто не зронив ні звуку. Равеш зробив крок уперед. Чорні, не очікували такої могутності, і знітились. А це — крок до поразки! Маг не повинен знати сумніву!

Секунда їхньої затримки і ніч над островом вибухнула! Ельфи бачили, як воював Ріонтей. Але та битва була лише відблиском того, що відбувалось зараз перед їхніми очима! Це була битва, аналогу якої не знала Нілмар. Один молодий магістр боровся з двома драконами. І перемагав він!