Ли Бардуго - Королівство шахраїв

Слідом з’явилася делегація Новозем’я із порожніми ременями для револьверів на стегнах — їх мусили роззброїтися біля входу. Вони були такими ж високими, як дрюскелле, але зі стрункішими статурами; дехто мав таку ж бронзову шкіру, як у неї, а хтось — таку темно-коричневу, як у Джаспера; у декого були пострижені голови, а інші заплели волосся в товсті коси й закручені вузли. Там, між двома останніми рядами новоземців, Інеж побачила закляклого Джаспера. Цього разу він не був найвищим у натовпі, а з комірцем накрохмаленого бавовняного плащу-пиловика, у який він заховав нижню щелепу, і капелюхом, низько натягнутим на вуха, його майже неможливо було впізнати. Принаймні Інеж сподівалася на це.

Коли прибули равканці, дзижчання в приміщенні перетворилося на ревіння. Що міг учинити натовп людей, які жили з торгівлі, крамарів і бешкетників, із цією величною міжнародною демонстрацією?

Равканську делегацію очолював чоловік у сюртуку кольору морської хвилі, оточений зграєю равканських солдатів у блакитному військовому вбранні. Це мусив бути легендарний Штурмгонд. Він випромінював упевненість, пливучи поруч із Зоєю Назяленскі з одного боку й Женею Сафіною з іншого, його хода була легкою й розслабленою, наче він прогулювався палубою одного зі своїх кораблів. Можливо, їй слід буде зустрітися з равканцями, якщо випаде нагода. Чого вона зможе навчитися за місяць в екіпажі Штурмгонда?

Фієрданці підвелися, і, коли дрюскелле зустрілися з равканськими солдатами, Мара подумала, що зараз може спалахнути бійка, але до них уже поспішали двоє членів Торговельної Ради, за якими тупотіла група офіцерів міської варти.

— Керч — це нейтральна територія, — нагадав їм один із крамарів високим і знервованим голосом. — Ми зібралися тут, щоб вести бізнес, а не воювати.

— Будь-кому, хто зневажить святість Церкви Бартеру, буде заборонено торгуватися, — наполягав інший, змахуючи чорними рукавами.

— Чому ваш миршавий король відправив на ці торги брудного пірата? — глумливо озвався фієрданський посол, і його слова луною розлетілися по собору.

— Корсара, — виправив його Штурмгонд. — Гадаю, він подумав, що моя гарна зовнішність додасть мені переваг. А там, звідки ви, це мало кого хвилює, я вгадав?

— Самовдоволений сміховинний павич. Від тебе смердить божевіллям гришників.

Штурмгонд понюхав повітря.

— Я вражений, що ви помічаєте ще щось крім смороду криги та інцесту.

Посол почервонів, як буряк, і один із його партнерів поспіхом відтягнув чоловіка геть.

Інеж закотила очі до неба. Ці двоє поводилися гірше, ніж парочка босів із Бочки, що зустрілися десь у Клепках.

Наїжачившись і буркочучи, фієрданці та равканці зайняли свої місця з протилежних боків від проходу, і каельська делегація ввійшла до церкви без зайвої помпи. Але за кілька секунд хтось крикнув: «Шуанці!» — і всі знову скочили на ноги.

Коли шуанці в оливкових формах, гаптованих золотом, впливли досередини в потоці червоних хоругв, прикрашених конями та ключами, усі погляди прикипіли до велетенських дверей собору. Шуанці промаршували проходом із кам’яними обличчями, а потім зупинилися, поки їхній посол розлючено сварився, переконуючи, що його делегація має сидіти в передніх рядах і що фієрданцям та равканцям віддали перевагу, посадивши їх ближче до сцени. Чи були серед них Кхерґууди? Інеж підвела погляд до блідого весняного неба. Дівчині не подобалася думка, що крилатий солдат може зісмикнути її із сідальця.

Нарешті Ван Ек рвучко поспішив до сцени з того місця, де ховався, і роздратовано кинув: «Якщо ви хотіли сидіти попереду, слід було відмовитися від театральної величної появи і прийти сюди вчасно».

Шуанці й керчинці ще трохи потинялися туди-сюди, поки делегація Шу Хану нарешті не всілася. Решта натовпу аж потріскувала від пересудів і допитливих поглядів. Люди здебільшого не знали, скільки вартував Кувей, і лише чули плітки про наркотик, відомий як юрда парем, тож їм залишалося тільки дивуватися, чому шуанський хлопчина залучив до гри таких поважних покупців. Кілька крамарів, які сіли на передніх лавах із наміром запропонувати свою ціну, здвигнули плечима і спантеличено похитали головами. Було зрозуміло, що ця гра не для пересічних гравців.

Церковні дзвони стали вибивати третю годину одразу після годинника на вежі «Ґельдреннера». Запала тиша. Торговельна Рада зібралася на сцені. І тоді Інеж побачила, як повернулася кожна голова в залі. Величезні подвійні двері відчинилися, й досередини зайшов Кувей Юл-Бо в супроводі Каза, Матаяса й озброєного ескорту міської варти. Матаяс був убраний у простий одяг торговця, але йому все одно вдавалося нагадувати своїм виглядом солдата на параді. Каз зі своїм синцем під оком і розбитою губою мав іще менш поважний вигляд, ніж завжди, попри строгий крій свого чорного костюма.