Ли Бардуго - Королівство шахраїв

Хлопчик почув, як сходами наближаються кроки, потім відчинилися двері.

— Ми схопили його, — повідомив той самий низький голос.

— Де? — Віланове серце неритмічно застрибало. «Скажи це вголос, Вілане. Удвічі молодша за тебе дитина може прочитати це без жодних зусиль». Він гадав, що готовий до цього.

— Бреккер заховав його в пекарні за кілька кварталів звідси.

— Як ви його знайшли?

— Пекка наказав нам обшукати територію. Дізнався, що Бреккер може спробувати утнути якийсь трюк на аукціоні.

— Безперечно, він збирався принизити мене, — запевнив Ян Ван Ек.

Із Віланової голови стягнули мішок, і він подивився батькові в обличчя.

Ван Ек похитав головою.

— Щоразу, коли я думаю, що ти не можеш іще більше розчарувати мене, ти доводиш, що я помилявся.

Вони були в невеличкій капличці, увінчаній куполом. На стінах — картини олійними фарбами, що зображували батальні сцени, і стоси озброєння. Мабуть, гроші на каплицю пожертвувала родина зброяра.

За кілька останніх днів Вілан вивчив схему Церкви Бартеру, креслячи разом з Інеж мапи ніш на даху та альковів і малюючи ескізи нефів у довгих пальцях Ґхезенової руки. Він точно знав, де був, — в одній із каплиць на кінчику Ґхезенового мізинця. Підлога була вкрита килимом, єдині двері вели на сходи, а самотнє вікно відчинялося на дах. Навіть якби йому не заткали рот, хлопчик сумнівався, що його крики та прохання про допомогу почує хтось, окрім картин.

Позаду Ван Ека стояло двійко людей: дівчина в смугастих штанах із наполовину поголеною й наполовину вкритою світлим волоссям головою і гладкий хлопець у картатому вбранні та підтяжках. Обоє мали на руках багряні пов’язки, які повідомляли, що їх уповноважила міська варта. В обох були однакові татуювання Десятицентових Левів.

Хлопець вишкірився.

— Ви хочете, щоб я пішов за Пеккою Роллінзом? — поцікавився він у Ван Ека.

— Не треба. Я хочу, щоб він не зводив очей із приготувань до аукціону. А з цим я радо впораюся сам. — Ван Ек нахилився нижче. — Послухай, хлопче. Мару помітили з членами Тріумвірату Гриші. Я знаю, що Бреккер працює з равканцями. Попри всі твої вади, у твоїх жилах досі тече моя кров. Розкажи мені, що він запланував, і я попіклуюся про тебе. Ти отримаєш гроші на своє утримання. Зможеш зажити десь із комфортом. Я збираюся витягти твій кляп. Якщо ти закричиш, я дозволю Печчиним друзям утнути з тобою все, що їм заманеться, зрозумів?

Вілан кивнув. Батько витяг із його рота ганчірку.

Хлопчик провів язиком по губах і плюнув батькові в обличчя.

Ван Ек витяг із кишені білосніжний носовичок із монограмою. Він був вишитий червоним лавровим листям.

— Доречна відповідь від хлопця, який ледве може зв’язати два слова. — Чоловік витер з обличчя слину. — Спробуємо ще раз. Скажи мені, що запланували Бреккер із равканцями, і, можливо, я подарую тобі життя.

— Таке, яке подарував моїй матері?

Його батько майже непомітно відсахнувся, наче маріонетка, яку смикнули за нитку, а потім дозволили знову нерухомо заклякнути.

Ван Ек склав удвоє брудний носовичок і запхав його на місце. Він кивнув дівчині і хлопцю.

— Робіть усе, що маєте. Аукціон розпочнеться менше ніж за годину, і я хочу дістати відповіді до його початку.

— Потримай його, — наказав дівчині гладкий хлопець. Вона звела Вілана на ноги, а хлопець витяг із кишені два латунних кастети. — Після цього він уже не буде таким гарненьким.

— Кого це турбує? — заспокоїв його Ван Ек, знизавши плечима. — Лише переконайтеся, що він не знепритомніє. Мені потрібна інформація.

Хлопець скептично зміряв Вілана поглядом.

— Ти впевнений, що хочеш зробити це таким чином, маленький крамаре?

Вілан зібрав усі крихти показної хоробрості, якої навчився від Ніни, усю волю, якої навчився від Матаяса, зосередженість, якої навчився від Каза, сміливість, якої навчився від Інеж, і дику шалену надію, якої навчився від Джаспера, віру в те, що, хай би якими були шанси, йому якось удасться перемогти.

— Я нічого не скажу, — попередив він.

Перший удар зламав йому два ребра. Від другого він закашляв кров’ю.

— Може, нам варто переламати тобі пальці, щоб ти не міг грати на своїй диявольській флейті, — запропонував Ван Ек.

«Я тут заради неї, — нагадав собі Вілан. — Я тут заради неї».

Кінець кінцем він не був Ніною, чи Матаясом, чи Казом, чи Інеж, чи Джаспером. Він був просто Віланом Ван Еком. І він розповів їм усе.

отрапити до Церкви Бартеру цього ранку було не надто просто. Адже будівля розташовувалася неподалік від Біржі й Борсканалу, її дах не межував із жодним іншим, а коли Інеж прибула, навколо входів уже скупчилися вартові. Проте вона була Мара, народжена для того, щоб знаходити приховані місцини, кути і тріщини, куди ніхто б не здогадався зазирнути.