Ли Бардуго - Королівство шахраїв

Каз здвигнув плечима.

— Ви розмовляєте керчинською, як носій мови, та ще й заможний носій. Ви не розмовляєте так, як ті, хто водять товариство з моряками й вуличними розбишаками.

Корсар злегка повернувся, не зводячи з Каза очей. Його безтурботність зникла, і тепер він мав вигляд людини, яка може командувати арміями.

— Пане Бреккер, — звернувся він. — Казе, якщо я можу вас так називати. Я опинився у вразливому становищі. Я король країни з порожньою скарбницею, яку оточили вороги. У моїй країні також є сили, які можуть ухопитися за першу-ліпшу нагоду заявити про власну могутність.

— Ви намагаєтеся сказати, що будете ідеальним заручником?

— Гадаю, викуп за мене буде значно меншим, ніж ціна, назначена за голову Кувея. Правду кажучи, це трохи вдарило по моїй самооцінці.

— Не схоже, щоб ви від цього страждали, — зауважив Каз.

— Штурмгонд — вигадка моєї юності, і його репутація досі непогано служить мені. Я не можу торгуватися за Кувея як король Равки. Сподіваюся, що ваш план спрацює так, як ви хочете. Але якщо цього не станеться, з точки зору дипломатії та стратегії мій програш здаватиметься принизливою помилкою. Я братиму участь в аукціоні як Штурмгонд або не братиму взагалі. Якщо це проблема...

Каз поклав руки на ціпок.

— Поки ви не намагаєтеся обдурити мене, можете називатися хоч королевою фей Істамеру.

— Надзвичайно приємно, що я можу вибирати. — Король знову кинув погляд на місто. — Чи існує вірогідність, що це спрацює, пане Бреккер? Чи я ризикую долею Равки й усіма гришниками світу, повіривши гонору й талантам балакучого вуличного шибеника?

— Ризикуєте більше ніж трохи і тим, і тим, — погодився Каз. — Ви ризикуєте країною. Ми ризикуємо нашими життями. Схоже, це чесна угода.

Король Равки простягнув руку.

— Угода є угода?

— Угода є угода. — Вони потисли руки.

— Якби міжнародні угоди підписувалися так само швидко, — замріявся король, його безтурботний корсарський вираз обличчя повернувся, наче маска, куплена в Західній Клепці. — Я збираюся випити чогось і прийняти ванну. Неможливо носити на собі більше бруду та нечистот. Як сказав повстанець принцові, «це погано для конституції». — Він струсив із вилоги невидиму порошинку й повагом виплив із солярію.

Тепер Бреккер пригладив волосся і вдягнув піджак. Важко було повірити, що скромний канальний щур уклав угоду з королем. Він подумав про зламаний ніс, що надавав корсарові вигляду людини, яка побувала в численних мордобоях. Наскільки Казові було відомо, так і було, але короля, імовірно, перекроїли, щоби спотворити його риси. Непросто залягти на дно, якщо твоє обличчя хизується на грошах. Урешті-решт, король він чи ні, Штурмгонд був по-справжньому видатний дурисвіт, і значення мало лише те, що його люди виконають свою частину роботи.

Каз подивився на годинник — попівночі, пізніше, ніж йому хотілося б — і вирушив на пошуки Ніни. Він здивувався, побачивши, що в коридорі чекає Джаспер.

— Що таке? — запитав Каз, його мозок невпинно намагався прорахувати все, що могло піти не так, поки він спав.

— Нічого, — озвався Джаспер. — Тобто нічого страшнішого, ніж завжди.

— То чого тобі треба?

Джаспер ковтнув слину і сказав:

— Матаяс віддав тобі залишки парем, еге ж?

— То й що?

— Якщо щось станеться... на аукціоні будуть шуанці, можливо, Кхерґууди. Від цього завдання занадто багато залежить. Я не можу знову підвести батька. Парем потрібен мені як засіб для підстрахування.

Каз довгу мить дивився на нього.

— Ні.

— Чому, у біса, ні?

Розумне запитання. Віддати Джасперові парем було б кмітливим ходом, практичним ходом.

— Твій батько більше переймається через тебе, ніж через якийсь клаптик землі.

— Але...

— Я не дозволю тобі зробити із себе мученика, Джасе. Якщо один із нас упаде, упадемо ми всі.

— Я мушу сам зробити цей вибір.

— Проте, схоже, що його роблю я. — Каз попрямував до вітальні. Він не збирався сперечатися із Джаспером, особливо тоді, коли сам не був певен, чому спочатку сказав «ні».

— Хто такий Джорді?

Каз зупинився. Він знав, що це запитання прозвучить, та однаково було досі важко чути братове ім’я.

— Дехто, кому я довіряв. — Він озирнувся через плече й ззирнувся поглядом із Джасперовими сірими очима. — Дехто, кого я не хотів утрачати.

Каз знайшов Ніну й Матаяса, які поснули на багряній канапі у вітальні. Чому двоє найбільших людей у команді обрали собі найменше місце для спання, він і гадки не мав. Каз штурхнув Ніну ціпком. Не розплющуючи очей, дівчина спробувала відмахнутися.