Ли Бардуго - Королівство шахраїв

Під столом вона копнула Кольма.

— Гаразд, — сказав він поспіхом. — Я вже мушу йти, панове. Було дуже приємно...

— Скільки коштують акції? — запитав Драйден.

— Боюся, що так пізно я насправді не можу взяти більше...

— А якщо ми вступимо разом? — запропонував Ван Ек.

— Разом?

— Торговельна Рада впевнена, що ціни на юрду незабаром зміняться. Ще нещодавно наші руки були зв’язані посадами державних службовців. Але майбутній аукціон дозволяє нам зайнятися новими інвестиціями.

— Це законно? — перепитав Кольм; його чоло зморщилося, демонструючи глибоке занепокоєння.

— Абсолютно. Нам заборонено впливати на результат аукціону, але інвестиції до вашого фонду не суперечать закону й можуть бути взаємовигідними для обох сторін.

— Я розумію, який зиск може отримати фонд, але...

— Ви залучаєте окремих інвесторів. А як щодо того, щоб Торговельна Рада стала вашим провідним інвестором? Як щодо того, щоб фонд став виключно нашим? Рада представляє тринадцять найстаріших і найповажніших родин Керчу, які володіють успішним бізнесом і чималим капіталом. Фермери вашої Асоціації не знайдуть кращих партнерів.

— Я... я не знаю, — завагався Кольм. — Це, звичайно, приваблива пропозиція, але мені знадобляться серйозні гарантії, якщо ми збираємося наражатися на такі ризики. Якщо Рада відступиться, ми одночасно втратимо всіх інвесторів.

Драйден наїжачився.

— Жоден із членів Торговельної Ради не зневажатиме угоду. Ми скріпимо її власними печатками в присутності того судді, якого ви оберете.

Ніна майже бачила, як закрутилися у Ван Ековій голові коліщатка. Безсумнівно, у Новозем’ї були фермери, які відмовилися продавати. Зараз він мав нагоду взяти під контроль не лише ті поля юрди, які купив, а ще й чималу частку тих, які йому не вдалося придбати. Ніна також замислилася, чи, зважаючи на гроші, які витрачало місто на пошуки його сина, Рада не тиснула на Ван Ека, вимагаючи знайти гарну перспективу.

— Дайте нам сорок вісім годин... — почав Ван Ек.

На Кольмовому обличчі з’явився примирливий вираз.

— Боюся, я вимушений закінчити свої справи тут до завтрашнього вечора. Я вже забронював місце на кораблі.

— Гавані закриті, — нагадав Ван Ек. — Ви нікуди не попливете.

Джасперів батько спрямував на Ван Ека холодний сірий погляд, від якого в Ніни на руках волосся стало дибки.

— Я чітко відчуваю, що ви мене залякуєте, пане Ван Ек, і мені це не до вподоби.

Якусь мить Ван Ек не відводив погляду. Потім його жадібність перемогла.

— Тоді двадцять чотири години, — погодився він.

Кольм удав, наче вагається.

— Двадцять чотири години. Але я нічого не обіцяю. Я мушу робити так, як буде краще для нашої Асоціації.

— Звичайно, — запевнив Ван Ек, коли вони підвелися й потисли руки. — Ми лише просимо, щоб ви не ухвалювали остаточного рішення, поки ми не запропонуємо своїх аргументів щодо того, щоб перейняти контроль над фондом. Думаю, наша пропозиція здасться вам дуже щедрою.

Кольм глипнув у напрямку, куди пішов Радмейкер.

— Гадаю, я можу це зробити. Гарного дня, добродії.

Коли Ніна повернулася, щоб вийти за ним з їдальні, Ван Ек покликав її:

— Пані Зенік.

— Так?

— Я чув, що ви працювали в будинку «Біла троянда». Його губа трохи скривилася, наче те, що він лише промовив назву борделю, уже було розпустою.

— Працювала.

— Я чув, що їхня Серцетлумачниця час від часу працювала з Казом Бреккером.

— Раніше я виконувала роботу для Бреккера, — безтурботно погодилася Ніна. Краще одразу йти в наступ. Вона взяла Ван Екову долоню у свою руку, зачудувавшись тим, як усе його тіло ніби відсахнулося. — Але, прошу, повірте мені, якби я мала хоча б гадку, де він тримає вашого сина, я повідомила б органи влади.

Ван Ек заціпенів. Безперечно, він не збирався спрямовувати розмову в такому напрямку.

— Я... дякую вам.

— Я не можу уявити страждання, крізь які ви мусили пройти. Як хлопчик узагалі потрапив у Бреккерові лапи? — вела далі Ніна. — Я гадала, ваша охорона...

— Вілан був не вдома.

— Ні?

— Він навчався музики в Белендті.

— І що кажуть про викрадення його вчителі?

— Я... — Ван Ек занепокоєно подивився на Драйдена. — Вони теж збентежені.

— Напевно, він сплутався з поганою компанією?

— Напевно.

— Сподіваюся, він не перешкоджав Казові Бреккеру, — додала Ніна, здригнувшись.

— Вілан не взявся би...

— Звісно ні, — запевнила Ніна, струсонувши манжетами своєї кефти і приготувавшись піти з їдальні. — Тільки дурень узявся би йому перешкоджати.