Генечка Ворзельська - Янголятко в кутих черевиках. Книга перша

Якби справа була тільки в грошах…

Я залишила б усе і перетворилася на Кита. Крихітка в темному м’якому костюмі, в тумані сигарних димів. Її бухгалтери в целулоїдних козирках і чорних нарукавниках, її армія друкарок, навіть її Гвардійці з рахунками і слухавками:

— Продаємо!

— Купуємо!

— Зменшуйте на один відсоток!

— Прийнято!

— Ми платимо втричі більше!

І щовечора кожен Кит отримуватиме вантажівку грошей. Яких завгодно, хоч міддю в мішечках, хоч у золотих зливках.

І ще чотири вантажівки Вітчимові.

Адже все так просто. Тільки навряд чи це щось змінить. Це взагалі нічого не змінить.

— Розумієте?

Неголосне:

— Па, — губами й сигарний дим до ламп.

— Розумієте? — спитала я.

— Розуміємо. — сказали Кити.

— Ми знали, що ви відмовите нам.

— І тому підготувалися до цього.

— Ви зібралися мене вбити?

— Ні. Нам доведеться вбити вітчима.

— Вітчима та його псів.

— Ні! — закричу я. — Ви не повинні робити цього!

— Це мої пси! — закричу я. — І тільки я…

— Це мій вітчим! — кричу я Китам, а вони, мов поглухли. — І тільки я маю право вбити його!

— Надто пізно, — скажуть Кити. — Наші гвардійці вже вирушили до нього.

Двадцять чотири Особисті Гвардійці їхали до вежі вітчима.

Двадцять чотири Гвардійці мають умерти цієї ночі.

— Ви не розумієте, що робите!!!

Я мусила врятувати бодай когось!

Особиста Гвардія Китів, Гвардійці Міста Великих Вогнів. Вони їхали до вежі Вітчима, вони просто виконували наказ.

Двадцять чотири статні й гарні чоловіки мали померти.

— Ось вони, — прошипіла безлика тварина.

— Я бачу, — сказав Вітчим.

Він відступив од вікна.

— Почнемо.

— Почнемо.

Вони вийшли з машин перед Вежею з чорного скла, яке відображало в собі все місто.

Вулиця на схід: ряди ліхтарів, вогні на мостах метро, стіни-вікна-стіни безлічі веж, Вулиця на захід: міст через річку, вогні на ньому, вогні на темній воді. Вулиця до країни вічної криги: реклами, реклами, вогні, далекий міст, мов павутина в росі.

Гвардійці.

Двадцять чотири схожі долі.

Однаково обстрижене волосся. Однакові плащі, однакові надірвані зверху, ледь зім’яті пачки тих самих цигарок.

Однакові пістолети. По шістнадцять куль у кожнім.

Їхні двадцять чотири дівчини приміряють білі сукні.

Однаково байдужі, з однаковою думкою про те, що треба швидше кінчати і…

— Починаймо ж.

— Починаймо.

Я мчала, щоб урятувати їх. Я летіла крізь місто, і лампи реклам вибухали яскравим вогнем, коли моя тінь наражалася на них. Я проносилася над ніччю, і вітер підхоплював листя й газети. Я поспішала. Я хотіла встигнути. Відштовхуючись від гладких стін, я летіла крізь ніч.

Саме опівночі. Саме в нуль-нуль-нуль-нуль.

— Почнемо, — і Гвардійці зробили крок.

— Почнемо, — заплющив очі Вітчим.

— Північ!

Останній удар на старовинному годиннику Центральної Вежі.

— БОМ!!!

— Дванадцята!

На наручному годиннику чоловіка, що курив на рекламі цигарку «Кордон Пустелі».

— БОМ!!!

— Двадцять четверта нуль-нуль! — на круглому годиннику над вуличним переходом.

— БОМ-М-М!!!

— БОМ-М-М!!!

На величезному рекламному панно:

«До Нового Року залишилося рівно дев’яносто чотири дні!»

— БОМ!!!!!

Дванадцять страшних ударів!

— БОМ!!!!!!!

Останній удар:

— Бо-о-о-о-о-бом-м-м-м-м-м!!!!!!!!

Час зник. Він став нічим.

Нуль. Нуль. Нуль. Нуль.

Місто впало в Ніщо. Місто просто зникло. Тільки Чорна Вежа висить у темряві. З єдиним Палаючим вікном нагорі.

Я спізнилася. Я не застала їх. Тільки їхні спорожнілі машини біля Вежі, на безлюдній вулиці.

— Бом!

Вітчим уже забрав їх.

— Не бійся, Крихітко, — сказав Кіт. — Не бійся.

Я принюхалася до відлуння їхнього цигаркового диму, наче Вовк.

Я, наче Пес, заплющила очі й намагалась їх побачити.

Ніби Кіт, я була готова до стрибка.

Як Залізний Чоловік, я не повинна була нічого боятися.

— Не бійся, Крихітко.

— Я… не… боюся…

— Бог є, — сказали їм. — І Бог є Любов. Чи ви приймаєте це і вірите в це, чи вам не варто вірити в будь-що, оскільки нічого іншого взагалі немає…

У ті далекі часи, коли Вітчима тільки готували стати Злом.

Саме тоді вони й познайомилися, Вітчим і Мачуха… Коли їх ще готували для боротьби…

Перша лекція почалася просто:

— Бог є. І Бог є Прощення і Любов. Чи ви приймаєте це і вірите в це, чи вам не варто вірити в будь що, оскільки нічого іншого взагалі немає.