Клэр Норт - Крадій

Він зупиняється невдовзі після півдня — спітнілий, досі голодний, попри вкрадені фрукти, і настільки спраглий, що ризикує залізти в затоплене поле й попити воду, в якій, він не має сумніву, водяться п'явки та змії. Він знає, що мусить виживати з цієї землі, бо не має ресурсів, щоб виживати інакше, а тому перш за все він має припинити боятися цього.

Через годину він продовжує йти, голова болить, але не від алкоголю — хоча невдалий початок подорожі теж давався взнаки — а від спеки та голоду. Через якийсь час він уже не може сказати, чи Сонце рухається навколо Землі, чи він рухається навколо Сонця; не може бути впевненим, що не ходить по колу, йдучи до заходу сонця. І лише коли небо починає оранжевіти та рожевіти на обрії, а бліки з його запалених очей зникли, він приходить до іншого села — кількох будиночків з дахами з сушеного листя на дерев'яній рамі, і тамтешні дорослі дивляться на нього, як на живу примару, а діти зачаровано юрбляться навколо, надто сором'язливі, щоб щось спитати, але надто цікаві, щоб утекти.

До Ремі наближається старий чоловік. Він майже такий самий худий і жилавий, як ціпок, на який спирається: шкіра як кора, волосся як павутиння. Він староста села, але на відміну від свого батька, який був старостою до нього, він зберіг свій розум і знає, що не треба підозріло зиркати на невідоме.

— Хто ти? — питає він. — Ти заблукав?

— Мандрівник, — відповідає Ремі. — Не заблукав, просто броджу.

Ага! Обличчя старости просяяло від розуміння, бо хоч сам він таких людей ніколи не зустрічав, але знав, що іноземці у спекотному кліматі дуже легко божеволіють, а цей бідолашний дурник вочевидь зазнав сильного сонячного удару.

— Ходімо в дім, ходімо в тінь, — наказує він. — Поїж з нами, поїж!

Ремі кориться.

Ремі сидів у тіні та їв рис.

Зняв черевики.

Потер свої пухирі; щоб не роздряпати їх, знов надів черевики.

Знайшов п'явку, що завзято ссала з його гомілки.

Обережно скинув її. Не можна щипати її за спину або надто сильно стискати. Не можна опікати вогнем або сіллю. Ці народні засоби, хоч і традиційні, змушують п'явку відригувати з'їдене, наповнюючи рану вмістом свого шлунку. Відривай її легко — дуже легко —або нехай жере, доки сама не відвалиться на землю, а анестезія її слини притупить біль.

Селяни спостерігали за ним мовчки, нічого не питаючи, але зрештою дочка старійшини, коли її батько відвернувся, нахилилася та сказала:

— А в місті добре? Там багато роботи?

Ремі розкрив був рот, щоб відповісти, але збагнув, що пролунати готові лише банальності та плоска напівправда. Довша, більш чесна відповідь вимагала більше сил, ніж він мав.

— Непогано, — сказав він, — буває і гірше.

Коли він намагався заснути, до нього підійшла дружина старійшини та простягнула мішок з чимось схожим на мелену білу крейду. Він не зрозумів, і вона показала, втерши цю речовину собі в обличчя, в руки, ноги, долоні, доки вся її відкрита шкіра не перетворилася на примару, на енергійну примару з вишкіреними зубами, що пропонувала йому подарунок. Він обережно втер порошок собі в обличчя та відчув прохолоду. Жінка кивала та посміхалася, заохочуючи його продовжувати, як перелякану дитину.

Він ліг на дерев'яну підлогу будинку старійшини та заснув — ніхто йому цього не пропонував, але ніхто і не заперечував.

Він спав п'ять годин.

Розбудив його звук двигунів.

Жах посеред ночі, страх викриття! Він миттєво встав, побачив, як по даху хижі пройшли промені фар, підповз навкарачки до вікна та визирнув.

Жителі села вже збиралися: зацікавлені, хоч і не надто здивовані, бо спочатку прийшов іноземець, а тепер автомобіль: ці дві речі майже напевно пов'язані, а тому майже напевно нічим не видатні.

З автомобіля виходить чоловік; потім другий; потім третій.

Вони гарно вдягнуті. Один — таєць, другий — японець, третій — тієї дивної суміші крові, що не має місця, до якого належала, але зустрічається по всьому світові. Абгіку Лі, ти міг би бути красенем, якби не був таким гравцем.

Старійшина вітає їх і вказує на свій будинок.

Вони біжать усередину, але Ремі Берк спав у черевиках, тож його там уже немає.

Кепський світанок.

Він повзе вночі по грязі та по полях, а на світанку озирається та бачить чіткий шлях руйнувань, що його рух залишив на мирній землі. Обірвані стебла, розчавлені квіти, розсипані пелюстки та висмикнута з корінням селера позначають здоланий ним шлях, а село позаду нього досі видно, його шлях огорнутий темрявою. Ступні його ніг розмокли, можуть почати гнити в черевиках; він здригається, хоча повітря гаряче.