Мирослава Горностаева - Син сонця

— Та нічого з ним не сталося. Обтрусився, та й годі. Він-то упав у возик.

— Ну, ось що, сину, — мовив Адгіратга суворо, — досить з мене отих скарг. То ти б'єшся, як Бгарата, то викликаєш на двобій сусідських хлопців, то вчиш Санджаю воювати, а воно ж таке хляле — од вітру хилиться. Тобі вже треба вчитись батьковій справі. Адже сута — це не тільки візничий! Він має знати сотні пісень про подвиги великих воїнів і сам вміти складати хвалу вельможам і оповіді про подвиги кшатріїв.

Радгея непокірно труснув головою:

— Я не хочу складати пісні про чужі подвиги! Я хочу, аби про мене співали колісничні! Я воїн, батьку! Я мушу бути воїном!

— Сину мій! — мовив Адгіратга повчально, — не намагайся порушити встановлений лад! Брагмани бо мають приносити жертви Богам і навчати люд, кшатрії — захищати, вайшьї — глядіти землі та худоби, а шудри — усім прислужувати. Ми ж, сути, маємо призначення служити брагманам і кшатріям, але не шудрам та вайшьям. Кожен має жити за своїм призначенням, синку.

— Моє призначення не в тому, аби керувати чужими колісницями, — сказав хлопець тихо, але так само незгідно, — ви ж знаєте, татку, мене змалечку тягне до зброї, і самі майстрували мені лук та стріли. Присягаюсь тризубом Шіви [15] Шіва — один з найголовніших Богів індоарійського пантеону. Його атрибутом був бойовий тризуб , що Санджая ще співатиме колись про мої геройські вчинки! Не ламайте мене! Будь ласка! Я ж бо знаю, що ви мене любите!

— Він бо знає, - буркнув Адгіратга, — дитино моя, я ж відповідаю за твоє майбутнє. Якщо ти намагатимешся змінити варну, то ніколи не знатимеш щастя. Тебе не приймуть вищі як рівного, а хилитись ти не здатен, синку, я бо вже те бачу. Забудь краще дитячі мрії, на які ти, зрештою, не маєш права.

— Я виборю те право збройно, батьку! — вигукнув хлопець. На лиці Адгіратги з'явився розгублений вираз.

— Чоловіче, чого ти причепився до хлопця? — втрутилася Радга, що якраз вийшла на ґанок, — не слухай ти того кислія Ґавальґану. Хлоп'ячі бійки — то таке: побились, помирились… Радгея ніколи не вдарить слабшого і не розпочне сварку першим. І що поганого в тому, що хлопчики гралися у війну? Ну, перекинувся возик, але ж нікого не понівечив. Ходи-но сюди, синку!

Радгея підійшов до ґанку, і жінка дала йому вузлика.

— Оце тобі, воїне, і твойому колісничному. Біжи до Санджаї, він тебе виглядає вже з годину.

— Ненько, — мовив хлопець і припав вустами до її руки. Радгу завжди зворушували отакі прояви ніжності у войовничого з натури сина. Очі її зволожились, і вона прошепотіла:

— Моє ти сонечко… Ну, біжи!

— Радго, ти його розбещуєш, — несхвально мовив сута, провівши поглядом струнку постать сина, — ні, щоб добре вилаяти! Хлопчина нашкодив, а ти годуєш його медовими коржиками. Не диво, що він геть од рук одбився!

— Це чого він одбився? — войовниче спитала Радга, — прання на річку за мною носить, воду возить, корови пасе! Чоловіченьку, скільки я тобі говорила: візьми наймичку! Може, у нас росте князівський син, і йому не личить бігати за худобою.

— Ось хто вбиває йому до голови різні дурниці, - розлютився сута, — навіщо ти товчеш йому про князівське походження? Хлопець не хоче вчитися бути сутою! Він рветься у кшатрії, а ти йому в тому сприяєш! Навіщо ти оповіла йому, що він не рідний нам?

— Я нічого йому не розповідала! — вигукнула Радга, — але вся вулиця знає, що він — знайда! Дитя спитало мене, чи це правда. Що я мала казати? Що його вкинули до річки батьки-чандали? Звісна річ, я оповіла йому про прикраси у кошику. Чоловіченьку, все життя ти товчеш про те, що син сути має бути сутою! Але ж наш хлопчик син якогось вельможі! Чого ж ти дивуєшся, коли він влаштовує на вулиці колісничні бої? Син кшатрія має бути кшатрієм! Де тут порушення варни? Порушення буде тоді, коли ти змушуватимеш його робити те, що не призначено йому долею!

— Радго, Радго, — мовив чоловік благально, — не говори так, не роби непоправної помилки! Я і сам бачу, що в його жилах бурхає шляхетна кров! Але, згадай, жінко притчу про двох антилоп, котрі виховали тигра. І про те, що з ними потім трапилося. Дивись, аби ми не були такими антилопами. Що станеться з нами, коли тигреня виросте на тигра?

— Мій син — чемна і слухняна дитина, — вперто сказала Радга, — і коли він віднайде свої права, то не забуде про дружину колісничного, котра виховала його. Та не слухай ти сусіда, всі хлопці з нашого кутка просто таки закохані в Радгею. Він у них отаман, і вони його шанують.